Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Більшість президії оголосили меншістю, «антипартійним угрупованням» з усіма наслідками, що з цього витікали. Молотов вилетів з Президії та ЦК КПРС і поїхав послом до Монголії. Маленков став директором електростанції у Казахстані. Каганович обійняв важливу посаду директора заводу в Асбесті. Булганіна вислали командувати раднаргоспом до Ставрополя, а трохи пізніше Хрущов познущається над ним, позбавивши маршальського звання, яким той так пишався.
Первухіна теж викинули з Президії ЦК КПРС, але йому пощастило більше за Молотова – погодьтеся, що посол в Німецькій Демократичній республіці – це все ж таки не в Монголії. «Примкнулого» до «антипартійної групи» Шепілова заслали заступником директора Інституту економіки АН Киргизької РСР. А от своїх рятівників Микита Сергійович не забув. У той день, коли «антипартійну групу» зі складу Президії ЦК вивели, цілу групу товаришів туди ввели. І вони стали членами. Серед них і Жуков.
Але… Але не забув Микита Сергійович і того, як Георгій Костянтинович мало не прямим текстом заявив, що армія партії не підкоряється. Бачив, що Жуков почав поводитися, мов це він перша особа держави, а не Хрущов. Та і хто такий Хрущов узагалі?! «Жукова як міністра оборони було запрошено на «урядовий захід» – прем’єру вистави, що її мав відвідати Хрущов. Ранг міністра зобов’язував бути присутнім. Жуков приїхав з дружиною і зайняв місце в урядовій ложі, у другому ряду. Коли з’явився Хрущов, зал почав аплодувати стоячки. Аплодували всі, за винятком маршала, який замислено вивчав програмку. Дружина тихо попросила: «Ну, хоч вигляд зроби» (там само). Уже давно не таємниця, що Жуков на осінь 1957 року готував воєнний переворот.
На чолі змови разом з ним стояли тодішній голова ГРУ генерал армії Штеменко та його перший заступник генерал-полковник Мамсуров, який очолив створену для цього цілком таємну школу диверсантів кількістю 2,5 тисячі бійців, про яку не знали ні в ЦК, ні навіть у Президії ЦК. При цьому голова КДБ Іван Сєров знав про змову, але не беручи в ній особистої участі, Хрущова все ж не інформував. Але плани Жукова провалилися. Бо був він тупим солдафоном і діяв примітивно та грубо. У результаті, восени його самого скинули з усіх посад, виперли з ЦК та відправили на пенсію. Івана Сєрова під приводом того, що треба укріпити кадри в Генеральному штабі, Хрущов зняв з посади голови КДБ і перевів на посаду начальника ГРУ. Так розпався старий тріумвірат, не дуже відомий, але дуже важливий на певному етапі.
Ще одним результатом подій літа-осені 1957 року стало те, що Хрущов перебрав на себе ще й посаду голови Ради Міністрів, таким чином зосередивши у своїх руках усю реальну і формальну владу. Маючи таку силу, Микита Сергійович почав «чудити» ще небезпечніше не лише для своєї країни, але й всього світу, який одного осіннього вечора опинився на межі катастрофи. Про це трохи згодом, а поки що…
Поки що дозвольте сказати і про гарне. Адже не могло такого бути, щоб в СРСР, та ще після кривавої влади Сталіна, в період майже ліберальних реформ товариша Хрущова, не було чогось позитивного, правда?
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА.
ЯК В СРСР КВАРТИРИ «БЕЗКОШТОВНО ДАВАЛИ» ТА ГАГАРІНА В КОСМОС ЗАПУСКАЛИ
А справді, чи було щось хороше в ті роки?
Зрозуміло, що введення податків на фруктові дерева, корів та курей – для народу не дуже добре. Маєш корову – здай за рік 400 літрів молока державі, а щасливий власник десятка курей мав віддати сотню яєць щороку. Є люди, що пам’ятають, як, плачучи, мужики поливали вночі свої яблуні гасом, аби всохли – зрубати вдень не можна, бо могли «пришити» саботаж, а податок на них платити нічим.
Зрозуміло, що і скасування всіх облігацій державних позик теж мало приємного народу принесло. Десятиріччями рідна радянська влада змушувала своїх громадян до придбання облігацій – десяту частину зарплати віддай «у борг» державі. А потім товариш Хрущов оголосив: усім, кому ми винні – всім прощаємо. Борги, за комуністичними «понятіями», віддають лише боягузи. Комуністи, які ховалися за спинами тримільйонної армії та кількох мільйонів міліціонерів і кагебістів, народу хоч і боялися, але не дуже. Але запитання залишається: чи було хоч щось добре?
І на нього мусимо дати чесну відповідь: було. Хтось одразу згадає, що саме за часів Хрущова СРСР запустив у космос супутник і Гагаріна. І що саме за часів Хрущова почали «давати» безкоштовні квартири. І що скасували оплату за навчання у старших класах шкіл та у вишах. Зарплатню колгоспникам почали платити і навіть паспорти видавати. Іноді. Усе це так.
Але не забуваймо, що всі ці кроки були вимушеними. Наприклад, освіта. Скасування оплати за навчання у 1956 році мало просту причину – у 1950 році в школах різко впала кількість учнів, бо це т. зв. «воєнне покоління», яке не було численним. 1956 року воно якраз довчилося до того моменту, коли треба було вирішувати – йти у старші класи й навчатися за гроші, чи йти працювати у колгосп або на завод.
Університети вже за кілька років ризикували залишитися без абітурієнтів. Країні потрібні були старшокласники, тому було зроблено такий крок. Те саме і з житлом. У 30-50-х роках усю увагу приділяли будівництву, а потім відновленню заводів
