Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Стосунки їхні були настільки тісними й відкритими, що законна дружина Берії навіть мала намір з ним розлучитися. Наступного дня, після того як газета «Правда» повідомила про арешт Берії, перелякана Валентина кинулася до прокуратури із заявою що Берія її зґвалтував і вона жила з ним під загрозою смерті. Своїми свідченнями у сфальсифікованій справі вона, напевне, врятувала собі життя. Не відомо, чи конфіскували в неї усе те, що надарував співмешканець, але щоб читачі мали уявлення, хто вона була по життю, скажу, що пізніше Дроздова стала коханкою Яна Рокотова – знаменитого валютника, розстріляного 1961 року, а після цього – офіційною дружиною не менш знаменитого Іллі Гальперіна, власника підпільної трикотажної фабрики, якого розстріляли у 1967-му. Власне, історія Валентини Дроздової і послужила ще одним підґрунтям міфу про те, як Берія любив ґвалтувати незайманок.
А ми собі вчергове відзначимо феноменальну тягу більшовицько-комуністичних вождів до різноманітних видів розпусти та збочень. Існують різні версії смерті Берії. Ми на них не зупинятимемося. Це насправді дрібниці – загинув останній сталінський кат у перестрілці в себе вдома, як стверджує його син, чи був заарештований у Кремлі і розстріляний після закритого, цілком у більшовицьких традиціях, судилища за традиційними звинуваченнями у шпигунстві на користь Англії та прагнення «ліквідації радянського робітничо-селянського ладу, реставрації капіталізму й відновлення панування буржуазії». Головне – його знищили не стільки за загрозу, яку він ніс персонально Маленкову, Хрущову, Булганіну, Молотову тощо.
А саме за намагання провести радикальні реформи. Тут з другим пунктом обвинувачення можна погодитися – «робітничо-селянський лад» у тому вигляді, в якому він був в СРСР, після тих реформ обвалився би. Хрущов та компанія могли би примиритися з усім – вони покірно сідали на гнилі помідори, які їм як «жарт» підкладав на стільці Сталін під час бенкетів. Хрущов, віддано вирячивши очі, горланив під гармонь матірні частушки та блатні пісні, що їх вельми полюбляв «найгеніальніший геній» та різав гопака. Сталін навіть вибивав об його лисину свою люльку. Але примиритися з оцими словами Берії партійний ареопаг не міг: «Що ЦК, нехай Радмін вирішує, ЦК нехай займається кадрами та пропагандою» [191].
Берія був набагато талановитішим адміністратором, ніж Маленков, Хрущов, а тим паче алкоголік Булганін. Він чудово розумів, що багаторівневе дублювання функцій державного апарату робить і без того нежиттєздатну економічну та адміністративну систему величезної країни потворною, неповороткою і вкрай забюрократизованою. Тому пропонував функції керування («кураторства») такими нудними справами, як вирощування буряків на полях колгоспів Крижопільського району Вінницької області з компетенції ЦК КПРС вилучити й передати у відповідне міністерство. І без того, за наявності нікому не потрібного кабінету Міністрів УРСР, який існував лише для того, аби створювати видимість «державного суверенітету» радянської України, все виглядало громіздко. Але як партія – ці десятки тисяч нероб від партійного секретаря колгоспу імені Сталіна на Вінниччині до Генерального секретаря ЦК КПРС, могла випустити зі своїх чіпких рук контроль над вирощуванням буряків і навчанням школярів; над видобутком вугілля і розслідуванням кримінальних злочинів; над художниками і пожежниками, письменниками і мулярами, рибалками, митниками, меліораторами та оленярами у далеких заполярних стійбищах.
Вони що, усі ці секретарі та інструктори ЦК мають полишити затишні кабінети на Старій площі зі штатом готових до будь-яких послуг секретарок, змінити костюмчик на замаслену робу і стати до токарного верстата на заводі? А парторг у вінницькому колгоспі імені Сталіна замість того, аби протирати напрасовані штани у теплому кабінеті контори, мусить надягати штани ватяні і йти заробляти горба скотарем? Миттєво Лаврентій Павлович налаштував проти себе партійних чиновників і долю його було вирішено. За офіційною версією, його розстріляно 23 грудня 1953 року в бункері штабу Московського військового округу. Відсутність матеріалів суду (який навіть за офіційною версією тривав лише кілька годин) та аналіз матеріалів слідства привів дослідників до однозначного висновку: справу, або навіть і сам суд було сфальсифіковано вже після загибелі Берії.
Підтримавши змовників, Маленков зробив величезну шкоду як країні в цілому, так і самому собі. Бо за своїми поглядами на реалії був набагато ближчим до Берії, ніж до ортодоксального «сталініста» Молотова, слабохарактерну посередність Булганіна, який не просихав, і шалапутного Хрущова. За таку характеристику Микити Сергійовича відповідаю. Далі ми все це побачимо. Маленков починав після смерті Сталіна як перша особа держави, обіймаючи посаду, яка належала покійному диктатору. З перших кроків Георгій Максиміліанович спробував провести реформи, які давно уже назріли. Передусім це стосувалося забезпечення населення хоча б необхідним мінімумом товарів та послуг шляхом розвитку харчової та легкої промисловості. Але для цього передусім треба було підняти сільське господарство. Маленков ініціював підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію з одночасним зниженням продовольчого податку.
За 13 років каторжної праці власнику цієї трудової книжки колгоспника (до речі, заповненої «заднім числом») нарахували лише 1240 трудоднів, за які отримано 989 кілограмів зерна та 218 рублів і 29 копійок грошей. По 800 грамів зерна та 18 копійок грошей на один трудодень. Можна порахувати інакше: 13 років – це 4748 днів включно з високосними. Тобто цей колгоспник жив на 200 грамів зерна та 5 копійок на день. Така ось радянська «арифметика».
Треба сказати, що після 1933 року ніколи колгоспи не жили у такій біді, як між 1945 та 1953 роками. У 1946-1947 роках СРСР знову навідав голод. І знову – штучний. Особливо постраждала Україна, де померло до 1 мільйона людей і канібалізм та трупоїдство були справою буденною. З одного боку, був великий неврожай, викликаний руйнівними наслідками війни та посухою.
З іншого… З іншого – у
