Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Чому я назвав освоєння цілинних та перелогових земель частиною Другої світової (Холодної) війни? Бо у Кремлі не приховували, що тамтешні врожаї мали йти зовсім не на харчування громадян. «Хрущов ставив це питання як питання резервів. Освоєння цілинних і перелогових земель розглядалося ним як мобілізація резервів» (там само). Можливість нового спалаху «гарячої» стадії війни вважалася дуже ймовірною. А засіки Батьківщини були майже порожні. Якщо почнеться війна, сільськогосподарське виробництво впаде. Чим годувати армію і тил? Коли воювали з Гітлером, борошно та жири постачали США. Самої лише тушонки понад 2 мільйони банок. Тепер збиралися воювати з Америкою, тож на все це розраховувати не доводилося. Ось чому цілину «миролюбний» дядечко Хрущов називав «мобілізацією резервів».
Ще один «резерв» – кукурудза. Панує міф, що Микита Сергійович захопився «царицею полів» після свого візиту до США у 1959 році, коли відвідав прогресивну ферму Росвелла Гарста.
Насправді кукурудзою Хрущов опікувався набагато раніше. Якщо у 1953 році під цю культуру було зайнято 3,5 млн га, то у 1955 році (коли Хрущов познайомився з Гарстом) – 9,1 млн і посіви щороку зростали. Розрахунок простий: врожайність кукурудзи набагато більша за пшеницю або жито. За рахунок кукурудзи як основного корму для худоби Микита Сергійович мріяв «наздогнати і перегнати Америку» в плані виробництва м’яса та молока і таким чином закласти резерви «тушонки та згущонки» на випадок… ну, ви зрозуміли. На початок 60-х років до чверті посівних площ було зайнято кукурудзою, колгоспників примушували її вирощувати, через що Хрущов і отримав прізвисько «Кукурузник». Незважаючи на всі зусилля, урожайність кукурудзи на полях радянських колгоспів виявилася набагато нижчою, ніж на фермі Гарста. Відома і причина – відсутність добрив.
Але Хрущов до останніх днів своїх при владі з упертістю, що межувала з безумством, продовжував вичавлювати усі соки з землі «царицею полів». Коли під час одного з візитів до СРСР Гарст із жахом побачив, що колгоспники роблять із землею й кинувся до Хрущова, той спокійно відповів: так, я знаю. Але мені потрібно годувати людей. Він мріяв про гори м’яса…
«Король кукурудзи». Звичайна радянська «показуха». Хрущову подарували в’язанку відбірних качанів – ніби вся кукурудза на полі така. А холуї навколо вдають захват та ентузіазм…
Про м’ясо теж скажу кілька слів. У 1957 році в шалапутній голові Микити Сергійовича сяйнула думка: догнати і перегнати Америку за виробництвом м’яса, молока та масла. І не аби як, а лише за 3 роки. Показати, так би мовити, «кузькіну мать». Враховуючи, що на той момент США виробляли м’яса утричі більше за СРСР, завдання Перший секретар ЦК КПРС поставив воістину героїчне. Мов перед персонажем старої казки, який за наказом царя мав за одну ніч викорчувати дубовий ліс, зорати поле, засіяти його, виростити пшеницю, зібрати і змолотити її та до ранку спекти з неї хліб.
Елементарна арифметика такі «трудові подвиги» забороняє. Микиті Сергійовичу доводили з олівцем в руках. Його умовляли. Він казився, крив усіх триповерховими російськими ідіомами й вимагав свого. Не в останню чергу через змальовані вище вибрики, проти Хрущова визріла змова, про що поговоримо в наступній главі. Час минав. Ні наздогнати, ні скоротити відставання не вдавалося. В народі гуляв анекдот. На зустрічі з робітниками Микита Сергійович закликав догнати і перегнати Америку, на що один зі старих пролетарів сказав: «Наздогнати можемо, а от переганяти не треба».
На питання Хрущова – чому, той пояснив: а щоб голого заду нашого не побачили. Хрущов казився, тупотів ногами і погрожував небесними карами. Зрештою, наприкінці 1958 року ЦК (насправді Перший секретар) розіслав по обкомах гнівний лист, в якому маячня помножувалася на маячню. «Серед економістів є скептики, які не вірять у можливості нашого сільського господарства потроїти виробництво м’яса. Але як вони підійшли до цієї справи? Як водиться, взяли олівчик і підрахували, який може бути приріст худоби та за скільки років. Товариші, треба ж розуміти, які зараз сили накопичилися у радянського народу. Це ж політичне явище, результат багаторічної роботи нашої партії...» [188]. Простіше кажучи, Хрущов оголосив, що не лише на юридичні, але й на закони матінки-природи йому начхати. Що народ радянський накопичив у собі багато сил, щоби будь-які закони природи подолати.
Власне, тут охоронцям треба було пов’язати Микиту Сергійовича мокрими простирадлами й терміново доправити на Канатчикову дачу, аби йому ще гірше не стало. Не доправили… Зате слова про «політичне явище» численні підлабузники зрозуміли вірно: заперечуватимеш це порушення здорового глузду – поплатишся кар’єрою. А от якщо потрафиш шалапутному першому секретарю, підспіваєш та ще й спробуєш якось виконати його забаганки – станеш героєм – в усіх сенсах цього слова. Звісно, охочі стати героями знайшлися. Зараз мало хто чув про т. зв. «Рязанське диво», воно ж «Рязанський експеримент», воно ж «Рязанська авантюра», воно ж і «Рязанська катастрофа»... Першим на заклик партії (вірніше, її Першого секретаря) відгукнувся перший секретар Рязанського обкому КПРС, член ЦК КПРС Олексій Ларіонов. Був він, як і Хрущов, лисий, мов коліно, і такий само дурний.
Тому відгукнувся не аби як, а пообіцяв утричі збільшити виробництво м’яса лише за один рік! Бінго! Ларіонов миттєво став всесоюзним героєм і особистим улюбленцем всемогутнього Хрущова. На Ларіонова посипалися численні милості, про нього писали газети й знімали кіно. Звісно, одразу ж знайшлися такі, хто позаздрив підприємливому та спритному чиновникові й не побажав пасти задніх.
На прогресивну ініціативу Олексія Миколайовича відгукнулися ще вісім перших секретарів обкомів. Нікого з них чомусь теж не здали у будинки скорботи. Але
