Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Найбільший злочин комуністів: вони виморили «розкуркуленням» і штучним голодом у 1932-1933 роках найбільш роботящих селян, а решту позбавили стимулів до праці, бо у колгоспах грошей взагалі не платили, на один «трудодень» давали від 1 до 3 кілограмів зерна, а бувало, що й менше. Тим самим вони деморалізували та люмпенізували село, вбили селянство як клас, перетворивши на звичайних рабів. А потім, на пленумах під час внутрішньопартійних «розбірок» звинувачували один одного в нехлюйстві та непрофесійності, наче причини не в кріпацькій колгоспній системі були. На червневому (1957) пленумі ЦК найближчий «сподвижник» Хрущова, Перший секретар Ленінградського обкому КПРС Фрол Романович Козлов репетував з трибуни: «Тов. Маленков.. Ви довели до величезного падіння сільське господарство! Адже навіть у Ленінграді і Москві, в найбільших центрах нашої країни, молока, овочів і картоплі в достатку не було! В інших містах і хліба не було!» [183].
Тут я змушений стати на захист тов. Маленкова. Не він один довів. Довела вся радянська система економіки. За часів Сталіна в містах та селищах була така само картина, що її живописав товариш Козлов. Олександра Михайловича Пузанова 1952 року Сталін висунув на посаду голови Ради міністрів РРФСР (теж нікому непотрібна структура) і той пізніше згадував усі «принади» радянської влади на початку 50-х: «Дорослі чоловіки і жінки йшли з колгоспів у міста та промислові центри, в колгоспах залишалися лише старі та діти. Майже усі збиральні роботи проводилися тільки силами МТС, робітників підприємств, студентів і учнів міст. Не кажучи про м’ясо, молоко і масло, бракувало хліба навіть у найбільших містах і промислових центрах. Хто не пам’ятає досі ті тисячні черги, які дуже часто утворювалися з вечора! Навіть у Москві хліб продавали з домішкою близько 40% картоплі, та й то в одні руки не більше кілограма» [184].
Це щодо благословенних сталінських часів. Це 1951 рік. Нова посуха, яка перейшла і на рік наступний. Врожайність – 1,5 центнери з гектара. Сто п’ятдесят кілограмів! Щоб ви мали уявлення, любі читачі: норма висіву пшениці становить 200-250 кілограмів на гектар. І засуха не виправдання – врожайність все одно мала бути вища, в інших країнах також лютувала посуха, але такої катастрофи не було. Але якщо у тебе на полях працюють напівголодні кріпаки з агротехнікою, яку ще їхні прапрапрадіди використовували, – нічого хорошого не чекай.
У 1954 році врожайність зернових була на рівні року 1913-го… Звісно, що Маленков шукав вихід. Він був – скасування колгоспів. Але для Маленкова, Хрущова, Кагановича, Молотова, Устинова це було неприйнятно. Як це так – мужик працюватиме на своїй землі й багатітиме? Тоді він стане незалежним від рідної партії та уряду. А це негарно.
Достатньої кількості тракторів, сівалок та добрив для колгоспів країна дати не могла – для цього треба було відновлювати скалічені війною заводи. Плюс Челябінський, Сталінградський, Харківський тракторно-танкові заводи замість того, аби давати трактори, давали величезну кількість танків «на страх супостатам». СРСР інтенсивно будував військові кораблі, ракети, атомні бомби, бронетранспортери, підводні човни, літаки стратегічні і звичайні.
Армію у 1945 році було скорочено удвічі, але станом на 1955 рік вона усе ще нараховувала 5,8 мільйони солдатів і офіцерів. І всю цю юрму треба було годувати й одягати. Спробуй лише кальсонів стільки нашити. А на кальсони (літні та зимові) потрібна бавовна і вовна. А на виробництво тисяч танків та сотень літаків потрібні були алюміній і мідь, каучук, платина, золото, срібло, вольфрам, сталь…
Армія найбагатшої країни світу – США була майже втричі меншою за чисельністю, а танків мала вдесятеро менше. Лише Т-34-85 з 1945 по 1958 рр. в СРСР було випущено понад 30 тисяч. СРСР задихався під непомірними військовими витратами у Холодній війні. Недаремно саме за ініціативи Маленкова Політбюро прийняло безпрецедентну тезу про «мирне співіснування» з капіталістичним світом.
Власне, з цього моменту в Радянському Союзі було офіційно поховано ідеологію Світової революції. Було прийнято нову, оборонну військову доктрину з концепцією завдання ядерного удару у відповідь. Усе це не від гарного життя і не від миролюбності. Це все від злиднів та відсутності засобів доставки ядерних боєприпасів на територію противника. Оголосивши, що «виноград зелений», СРСР знову скоротив свою армію до 3 із гаком мільйонів.
Але в ЦК КПРС все ж вигадали, як забезпечити країну продовольством хоча б на мінімальному рівні. Нова ідея загорілася в лискучій макітрі Микити Хрущова. Той давно, мов дурень з писаною торбою, носився з ідеєю створення гігантських сільськогосподарських «фабрик».
Сам Сталін колись у відповідь на чергову згадку про цей прожект, поплескав Микиту долонею по сяючій лисині й назвав «нашим Карлом Марксом». І от, Сталіна не було. А Микита Хрущов хоч формально і вважався лише лідером партії – Першим секретарем ЦК КПРС, але ж усім відомо, що в СРСР не уряд, а саме партія «рулила».
Тож на скликаному у лютому 1954 року пленумі ЦК КПРС Микита Хрущов виступив з революційною ідеєю – розорати віковічні неозорі степи Казахстану, Приуралля, Алтаю, Калмикії під вирощування хліба. За результатами цієї ініціативи було прийнято постанову «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних і перелогових земель».
Так почалася одна з найбільших (і найзлочинніших) радянських авантюр під загальною назвою «Освоєння цілини». Про неї детальніше ще поговоримо. Тут про це я згадав