Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Проте стару пшеницю видати за нову можна – хто наважиться викрити улюбленця Хрущова в шахрайстві, а де протягом року взяти нескінченні стада корів і легіони свиней? Де їх усіх тримати і чим годувати? Та немає таких перешкод, яких не могли б здолати комуністи! Особливо, якщо їм хочеться високих посад і нагород. Товариш Ларіонов взявся до справи. На Рязанщині під ніж пустили усе молочне стадо і навіть молодняк. Не вистачило. Тоді було вилучено особисту худобу селян – безкоштовно, під «розписку», мовляв, колись розплатимося. Не вистачило. Спробували маніпулювати цифрами (т. зв. «приписки»), але й цього не вистачало. Тоді Ларіонов наказав пустити кошти, призначені для будівництва шкіл, придбання сільгосптехніки тощо на закупівлю худоби в сусідніх областях. На кінець року Рязанська область звітувала про збільшення виробництва м’яса утричі і товариш Ларіонов став героєм тепер вже титулованим – йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Усі розуміли, за рахунок чого досягнуто такого фантастичного рекорду. Проте критикувати не наважувалися – Микита Сергійович був у захваті. Та скільки перед касою не тупцяйся – платити все одно доведеться. Довелося й Ларіонову.
Наступного року заготівлі м’яса в Рязанській області впали у 5 разів – не було вже що різати. Збунтувалися колгоспники, вимагаючи виплат за «розписками».
Той самий Ларіонов. Один із багатьох, хто заради кар’єри, нагород і звань не шкодував ні рідної землі, ні людських життів.
Вони просто відмовилися обробляти поля, унаслідок чого область недорахувалася ще й половини врожаю зерна. Катастрофа була такою масштабною, що приховувати її не було жодного шансу. Втікаючи від відповідальності, О. М. Ларіонов пустив собі кулю в лоба. Хрущов про цю авантюру згадувати відмовився. До речі, він був настільки впертий, що звання Героя Соціалістичної Праці з колишнього фаворита не зняв.
Нічим гарним не завершилася ця авантюра і для восьми інших перших секретарів обкомів. Настільки детальну увагу цій темі я присвятив тому, що вона якнайкраще висвітлює не лише характер і розумовий рівень самого Хрущова, але й усю радянську систему загалом, коли самодур на троні перетворює країну на божевільню. І жодного значення, чи його прізвище Ленін з червоним терором і «відмиранням грошей», Сталін з лютим ГУЛАГом, Хрущов з кукурудзою, Андропов з виловлюванням «прогульників» у магазинах, а чи Горбачов з безглуздою і нещадною антиалкогольною кампанією, коли під бульдозери пустити сотні тисяч гектарів унікальних виноградників.
Або ось «раднаргоспи». Знаєте, друзі, що воно таке? Це теж ідея Микити Сергійовича. Децентралізація по-радянськи. Висунувши ідею, що «на місцях» краще знають, як господарювати, товариш Хрущов у 1957 році наполіг на розділенні території СРСР на економічні адміністративні райони, якими керували ради народного господарства. Такі собі ради міністрів в мініатюрі загальним числом 70 штук. А союзні та республіканські міністерства практично всі ліквідували, залишивши як один координаційний чинник Держплан СРСР. Ви уявляєте, який кавардак почався? Система централізованого управління економікою та фінансами перетворилася на хаос. Але Микита Сергійович вперто не хотів бачити, що його прожект знищує країну – він переконував себе, що ідея гарна, тільки раднаргоспів забагато. Тож почав їх укрупнювати. Станом на 1963 рік раднаргоспів стало 47. Причому деякі охоплювали цілу республіку, деякі кілька республік, а деякі лише шмат республіки.
От вам малюночок акварельними фарбами на воді: Середньоазійський раднаргосп включав у себе аж чотири республіки-сестри: Узбецьку, Киргизьку, Таджицьку і Туркменську РСР. Він мав єдине керівництво, що сиділо у Ташкенті, але при цьому чотири верховних ради народних депутатів, чотирьох перших секретарів республіканських комітетів партії з їхніми апаратами та інші структури в чотирьох комплектах. І як цим усім керувати? Усе це та інші чудасії Першого секретаря ЦК КПРС і спричинили виникнення першої «змови» проти нього у червні 1957 року.
На засіданні Президії ЦК сімома голосами (Молотов, Маленков, Булганін, Ворошилов, Каганович, Первухін, Сабуров) проти чотирьох (Хрущов, Кіриченко, Мікоян, Суслов) було вирішено звільнити Микиту Сергійовича з посади. Причому, лише сам Хрущов голосував однозначно «проти», решта троє скоріше утримувалася. Проте «змовники» втратили час на безплідні дискусії й дозволили Хрущову кинути на стіл свій таємний козир – Радянську Армію та КГБ. Жукова і Сєрова.
Протягом доби у Москву було доправлено вірних Хрущову членів ЦК. Для цього використали військові літаки. До кожного з «пасажирів» було приставлено людей з Міністерства оборони та КДБ – буцімто для охорони, але усі чудово розуміли, що насправді це – конвой. На летовищі їх зустрічали заступник Жукова, начальник Головного розвідувального управління генерал-полковник Штеменко та інші товариші й проводили коротку бесіду. А далі товаришів везли у Кремль. Там – зустріч з іще одним прибічником Хрущова – Леонідом Іллічем Брежнєвим. «Товариш Брежнєв інформував членів ЦК про те, що група фракціонерів виступила проти нашого дорогого Микити Сергійовича. На самісінькій верхівці – розлом. Усе залежатиме від вашого, дорогі товариші, рішення. Вирішуйте так, як підказує вам совість комуніста. Але товариш Жуков просив передати, що Радянська Армія на боці товариша Хрущова, інших рішень армія не потерпить і не прийме. До речі, і голова КДБ товариш Сєров просив передати те ж саме» [189].
Радянські люди – вони тямущі. А радянські чиновники – і поготів. Вони краще за афганських хортів нюхом чують, на чиєму боці сила й правда, особливо якщо ця правда спирається на танки, котрі – як заявив міністр оборони Георгій Костянтинович Жуков, – без його команди з місця не рушать. До речі, товариші Жуков та Брежнєв з іншими товаришами стали на бік Хрущова не тому, що він їм подобався. Брежнєв був лише кандидатом у члени Президії. Так само, як і Жуков. І їм дуже хотілося стати членами. А членами можна було стати, лише викинувши з Президії старих членів – Маленкова, Молотова і компанію. Тому на бік Хрущова стали майже усі кандидати у члени – Микола Шверник, Катерина Фурцева, Фрол Козлов. Проти був лише один кандидат в члени Президії – Дмитро Шепілов, але там особисті мотиви.
Проте повторюся –
