Темна Академія-4 - Марина Сніжна

ГЛАВА 8

Наступний тиждень більше нагадував пекло. Про відпочинок можна було лише мріяти. Тренування декана Байлерна ставали дедалі вигадливішими і безжальними. Разом із цим ніхто не скасовував звичайних занять. А інші викладачі теж лише збільшували вимоги до адептів. Вважали, що якщо витривалість посилилася, можна ганяти нас ще більше.

Лазарет і справді став для мене другою домівкою. Ще й магістр Дондер обмовився, що такі послуги надають лише першокурсникам у перше півріччя навчання. Потім ми маємо справлятися з болем у м’язах власними силами. Думаю, не треба говорити, як мене «порадувала» ця новина.

Звичайно, у мене залишалися бонуси у вигляді мого коханого Ірмерія та Вейна. Вони точно не відмовляться допомогти із цією проблемою. Але, поміркувавши, я вирішила що не буду користуватимуся своїм особливим становищем. Інакше перестану себе поважати. Ні, доведеться терпіти так само, як і іншим. Сумніваюся, що їм набагато легше, ніж мені.

Як би там не було, але результат катувань декана все ж таки трохи втішав. Наприкінці тижня я вже без проблем долала за годину містки над безоднею. А також засвоїла чимало прийомів рукопашного бою та володіння мечем. Отже, гріх жалітися.

Цього ранку замість занять Чарунчика та майстра Кулака на нас чекав черговий зріз знань. Його оцінка вплине на загальний бал наприкінці року.

Всі ми вже відчували себе набагато впевненіше. За три місяці занять наші м’язи зміцніли, та й саме мислення змінилося. Поступово викладачам вдавалося робити з нас майбутніх воїнів та стражів.

І все ж таки адепти, включаючи мене, дивилися на начальство, що крокувало до нас, з помітною насторогою. Невідомо, що вигадають для нас цього разу. Досі зі здриганням згадую поєдинок в ілюзії з Кайлою Дамінар.

Як і минулого разу, оцінювати наші вміння забажали Чарунчик, Денор Лорн, майстер Кулак та Одер Мадр. Тільки сьогодні до них приєднався ще й декан Байлерн.

Всі взагалі дивувалися тому, що він цілий тиждень стирчить в Академії. Раніше його вистачало максимум на три дні, після чого він від’їжджав до Сайдера. Я здогадувалася, що його раптова любов до своїх обов’язків пов’язана зі мною. А з чим пов’язували інші, намагалася не думати.

Втім, за мене це робив Лоран. Чорноокий гад незмінно передавав найсвіжіші плітки. Кого мені тільки в коханці не приписували! Навіть магістра Дондера! З останнім моє ім’я пов’язали через те, що я часто відвідувала лазарет.

Звичайно, все це не могло не дратувати. Але головне, що Ірмерій вірив мені, а не безглуздим пліткам. А на думку решти – начхати.

– Готові до чергового контрольного випробування? – життєрадісно звернувся до нас Чарунчик, сяючи білозубою посмішкою.

Почувся стрункий хор голосів – ми також життєрадісно (зрозуміло, фальшиво) запевнили викладача, що готові до чого завгодно.

– Бажаєте самі оголосити умови завдання, лорде Байлерн? – чемно звернувся до декана Чарунчик.

– Ні, краще я сьогодні побуду спостерігачем, – ліниво відгукнувся той.

Те, що декан майже не зводив з мене очей, змушувало відчувати себе ніяково. Інші, в тому числі й викладачі, явно трохи нервували через присутність Байлерна. Мабуть, зазвичай він не тішив своєю присутністю на подібних випробуваннях.

– Приступайте, – кинув він і демонстративно відійшов убік.

Я з полегшенням зітхнула, коли декан, нарешті, відвів від мене погляд.

– Сьогодні на вас чекає рукопашний бій по черзі з двома супротивниками. Хто це буде, вирішить жеребкування.

Те, що після цих слів у двері не завалився натовп старшокурсників, трохи підбадьорило. Значить, змагатися ми будемо одне з одним. А це трохи збільшує шанси не осоромитися. Але слово «жеребкування» викликало занепокоєння. Нашу долю вирішить сліпий випадок. Легко можна потрапити у пару з дуже сильним супротивником.

– Час поєдинку – не більше, ніж п’ять хвилин. Оцінюватися все це буде дуже просто, – продовжував сліпити нас усмішкою лорд Фармін. – За перемогу у кожному поєдинку – п’ятдесят балів, за програш – нуль. Якщо буде нічия, бали поділять відповідно до ведення поєдинку. У цьому випадку ми станемо оцінювати бездоганність виконання прийомів і вашу кмітливість. У вас є якісь запитання?

Я невпевнено підняла руку.

– Так, адептко Тіррен? – мені доброзичливо підморгнули.

– А якщо супротивник виявиться набагато сильнішим, це якось врахується?

– А ви думаєте, на полі бою вам робитимуть знижку на те, що супротивник сильніший? – почувся глузливий голос декана.

Ось же сволота! Ну ось навіщо встрявати? Спостерігачем він побуде, аякже! І зверталася я, між іншим, не до нього!

– Не будуть, – буркнула я.

– Ось вам і відповідь, – підсумував декан. – Не ставте дурних запитань, адептко. Не розчаровуйте мене.

Гном’яча дупа! І так постійно принижує на тренуваннях! Так хоч би при всіх цього не робив! Але про що я говорю? Мабуть, йому це приносить якесь особливе збочене задоволення.

Після такої відповіді ні в кого з адептів більше не виникло жодних запитань. Я навіть припускала, що зараз діється в головах однокурсників. Якщо декан так відбрив власну «коханку», то решту й зовсім жаліти не буде.