Хвиля - Павло Грабовський
А з неба, наче метеор,
Скрізь пронеслось: «Excelsior!»
Вальтер Скотт
* * *
Чи можна ж нам людиною назвати
Того, хто, вік проживши свій, не зна,
Що в його є на світі рідна мати,
Коханий край, миліша сторона.
Хто не радів, вертаючись додому
Із чужини, уздрівши свій поріг,
Хто пал згасив у серці молодому,
А дум святих і крихти не зберіг.
Шотландіє, мене ти згодувала;
О краю мій, найкращий із країв,
Твоя рука дитину напувала
Міцним питтям, що брала з піль, з гаїв!
Як гляну я на гори та на хвилі,-
Все б любував, дивився все б на вас...
О, хто ж порвать ті давні зв’язки в силі,
Що навіки злучили змалку нас?
Христина Россетті
* * *
Як лежатиму я в домовині німій,
Не тужи, не ридай наді мною;
Ні дерев, ні квіток на могилі моїй
Не сади, друже милий, весною.
Нехай буйна трава там зростає, нехай
Її мочить роса із дощами...
Хоч забути - забудь, хоч кохати - кохай;
Я не встану з холодної ями.
Люба тінь, холодок - їх не треба мені,
Бо навіки в землі заночую;
Не зворушать мене соловейків пісні;
Ні роси, ні дощу не почую.
Ясний ранок свіне, чи день білий мине -
Я дрімать собі нищечком буду;
Радий буду згадать все важке, все сумне,
А ще більше, як все те забуду.
Шеллі
I
На березі сівши морському,
На хвилі в журбі я дививсь:
В просторі німому
Далеко їх поверх котивсь,
А там десь на скали
Вони, наче звірі, стрибали.
Не скинути оком води,
Не зміряти синього моря;
Ще ж більше - куди не піди -
Сліз наших пекельних та горя.
На холодному, темному дні
Чорні хвилі життя озиваються
І по цілій землі розливаються,
Наче гуки проклять голосні.
Що далі, то все студеніше...
Холодна ти, прірво морська;
А ще холодніше
Та глибше недоля людська...
Хто злічить всі перли,
Що хвилі тут люто пожерли?
А скільки сховало на дно
Се море життя світового,
А скільки зажерло воно
Колись молодого й живого?
Порівнявши ті жертви усі,
Замордованих взявши з умерлими,
Не захочем і глянуть на перли ми:
Що нам в їх дивовижній красі?
II
Чи не буде хоч завтра нам краще?
Так себе всі ми дурим оманою,
Втихомирюєм серце боляще
Із журбою його неслухняною.
Всі ми завтрього - більше нічого -
І в багатстві і в злиднях шукаємо,
А живем тим, що є, тим, від чого
Цілий вік задаремно тікаємо.
Вільям Вордсворт
I
Вона сама собі жила,
Без милих, без рідні;
Журливо молодість пройшла,
Немов на чужині.
Так в’яне квітка запашна
На скелі кам’яній;
Так сяє зіронька ясна
У темряві нічній.
Вона умерла... мало хто
Про неї навіть знав;
Ніхто не відає, ніхто,
Як тяжко я конав.
II
Нема як діти: світ не світ -
Вони вже круть та верть...
Ну, як з отих дурних ще літ
Їм зрозуміти смерть?
Гарненьку дівчинку я стрів;
Літ вісім, каже, їй;
З-під чорних кучерів та брів
Світився зір ясний.
Неначе квітонька жива,
Вродлива, чарівна
Була ся пташка лісова,
По-сільськи одягна.
«А скільки всіх вас,- я спитав,-
І хлопців, і дівчат?»
Її мій запит здивував:
«Всіх? Сім». Я знов питать:
«Та де ж вони? Злічи лиш їх!»
«Нас двоє на селі,
А всіх... нас семеро усіх,
Бо два на кораблі.
На гробовищі - брат, сестра,
Тут поблизу і я,
Та ще матусенька стара,-
От наша вся сім’я».
«Тривай. Вас двоє на селі,
Та двоє - адже так? -
Десь плавають на кораблі...
Не вийде сім ніяк».
«Ні, ні, нас семеро усіх! -
Вона на те мені.-
На кладовищі двоє з них
Під лозами в труні...»
«Ну, хай в могилі двоє сплять...
Виходить із сього,
Що вас - не семеро, а п’ять,
П’ять, галочко, всього!»
«Ні, ні, вони ось тут лежать,
А над гробами їх
Цвітуть квітки... не п’ять, не п’ять,
Нас семеро усіх.
Я часто тут, на могилках,
Співаю їм пісень
Або з роботою в руках
Просиджу цілий день.
Тут я з панчішками сиджу,
Чи хусточки рублю,
Або вечеряти ходжу,
Встрічаючи зорю.
Ганнуся почала хворать,
Стогнала якийсь час;
Бог не хотів її карать
І скоро взяв від нас.
Її до ями однесли,
Було се повесні;
Ми з Івасем щоранку йшли,
Гуляли цілі дні.
Минула осінь, гульк - зима:
Санки, спускання, сніг,
А я осталася сама:
Він з нею рядом ліг».
«Та скільки ж вас? Одмов мені:
На небі двоє... Так?
Всіх тільки п’ять...» - «Ні, пане, ні,
Нас сім». - «Та як се, як?
Вже двох нема серед живих,
У бога місце їм».
Вона не слуха слів моїх,
Одно твердить: «Нас сім усіх,
Нас сім, нас сім, нас
