Хвиля - Павло Грабовський
От горілка та дівчатка -
Я до них меткий з метких...
На якого, кажу, батька
Вчити дурнів отаких?
Що б там часом не казали,
А в жінках утіха вся...
Раз мене за їх зв’язали,
Як ледаче порося.
Дійшло вдруге до покути...
Вірте, люди, сим попам:
На моєму місці бути
Кожен з них хотів би сам.
А як в церкві хлопців лає!
Глянеш - зовсім присвятивсь...
Хай розумний потурає,
Бо я мало засмутивсь.
Сим мене не обморочиш,
Жарти, смішки - се моє...
В нашій раді скільки хочеш
І поважних дурнів є.
А тепер кінчати треба,
Краще випиймо, чи що!
Коли хто дурний для себе,
То про мене він ніщо.
РЕЧИТАТИВ
За ним на лавці піднялась
Стара марюка. Вона знала,
Де копійчина завелась,
Кишені зручно спорожняла,
Вона сходила всі гаї...
Спіткала доленька її,
Лиху голінницю з голінниць:
Повис коханий верховинець
На шибениці... Удова
По йому плаче і співа.
ПІСНЯ
Любив мій коханець широкі простори,
Тікав од петельки в ріднесенькі гори,
За них все віддав би... Такий мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван.
Хор
Згадайте ж Івана,
Співайте про його,-
Гарніш не бувало
На світі нікого!
Меч візьме та черес із пледом одягне
Так зараз до себе в обійми потягне;
Дівчата аж мліли... Такий мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван.
Хор
Згадайте ж Івана... і т. д.
А як раювали ми з серцем-Іваном,
То так не присниться паняночці з паном:
І воля, і доля... Такий мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван.
Хор
Згадайте ж Івана... і т. д.
Прогнали Івана з питимого краю,
Та дарма... Ще пташка не тьохнула з гаю,
А ми собі в парі... Такий мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван.
Хор
Згадайте ж Івана... і т. д.
Схопили Івана... Будь тричі проклята
Ти, руко нелюдська скаженого ката,
Що голуба вішав... Такий мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван.
Хор
Згадайте ж Івана... і т. д.
Покинув ти, друже, мене, сиротину...
Тоді тільки й легко, як вип’ю чарчину.
А що за козак був, який мав талан
Іван-верховинець, мій милий Іван!
Хор
Згадайте ж Івана,
Співайте про його,-
Гарніш не бувало
На світі нікого!
РЕЧИТАТИВ
Встає скрипаль; де хто гуля,
То він найперший там п’яниця.
Причарувала скрипаля
Товста, висока удовиця;
Доходив ростом до колін
Він їй, а що була за вдача!
Кипіла в тілі кров гаряча,
Хоч куций він.
За скрипку взявся, як утне
Навдивовижу чарівної;
То усміхнеться, то моргне,
А потім як загра сумної
Музика наш, з малих малий.
Негарний, миршавий, дрібненький,
Дібрав ще й вислів жалібненький,
Хоч сльози лий!
ПІСНЯ
Гей, коханко, не журися;
Кинь тужити - не хилися;
Йди до мене - звеселися,
Плюй собі на все!
Хор
Я - музика, без думок
Весь вік граю; з пісеньок
Наймиліша для жінок:
«Плюй собі на все!»
Од весілля до весілля
Ми не знатимем похмілля;
Життя пройде, мов та хвиля,-
Наплюєм на все!
Хор
Я - музика... і т. д.
Хліба-солі буде з тебе;
Аби гріло сонце з неба,
То й нічого нам не треба,-
Наплювать на все!
Хор
Я - музика... і т. д.
Мені в пеклі рай з тобою;
Хай чортяки наді мною
Виють цілою юрбою,-
Наплюю на все!
Хор
Я - музика, без думок
Весь вік граю; з пісеньок
Наймиліша для жінок:
«Плюй собі на все!»
РЕЧИТАТИВ
Тії пісні не скінчив іще скрипаль,
Залицявся до вдови меткий коваль,
Витяг ніж і на музику налетів,
Хіп за бороду,- сердешний затремтів,
Просить богом не чинити йому зла,
А самого наче трясця затрясла;
З ляку трохи не дав дуба неборак,
А коваль коло бабусі сяк і так;
Заспівав... Веселого скрипаль
Удає, хоча коханки йому й жаль.
ПІСНЯ
Я - коваль, все кую,
Люблю працю свою,
Звик кувать;
Довелося пройти
Всякі землі, світи,
Скрізь блукать.
Я в солдатах бував,
Як хто гроші давав;
День мине -
А я вихром гай-гай...
Не шукай, не питай
Там мене!
Хор
Я в солдатах бував... і т. д.
Сиза пташко моя!
Куций блазень чи я,
Мов мені,
Візьме серце твоє?
Мабуть, той, що кує,-
Так чи ні?
Будеш сита ходить,
Ще й горілочку пить,
А збрешу -
Хай одсохне язик;
Кину чарку навік,
Все лишу!
Хор
Будеш сита ходить... і т. д.
РЕЧИТАТИВ
Коваль переважив: бабуся
Його гаряче обняла;
Не пал молодечий вернувся -
Горілка огню додала.
Скрипаль на їх схитра моргає,
Забув безголов’я своє,
А щирої згоди бажає,
Налив та за щастя їх п’є,
Віта на добраніч!
І знов женихатись завзявся,
Ну з іншою смішки справлять;
Її чоловік, що кохався
В Гомері, став вічми стрілять.
Махнувши долонею зручно,
Він їм по потилиці дав,
Аж відляски сипались гучно;
