Хвиля - Павло Грабовський
Сумно і важко мені;
Сліду не видно за мною...
Цитьте ви, сльози дурні!
Горя ви злити не в силі;
Все те, чим серце стражда,
Тільки в холодній могилі
Згине, як листя спада.
IV
О, краще б вам руки мої закувати
В кайдани цупкі без жалю,
Бо тягнуться часом стиснуть, обійняти
Того, що так дуже люблю.
О, нащо сі очі? О, нащо сі вуха?
Щоб щастя скрізь бачить і чуть,
Самому ж не мати? Змагається скруха...
О, як її швидше забуть?
V
Не турбуй мене доріканнями,
Що я все мовчу, так сумуючи:
Ще гарячими почуваннями
Не збудив душі ти, цілуючи.
Не турбуй мене доріканнями:
Потайне чуття разом виллється,
Щастя знайдемо у коханні ми,
І до серденька серце схилиться.
Путкаммер
I
Гаряча кров бурхливо ллється;
В огні дрижиш ти, живчик б’ється,
А час не жде.
Ото хвилюють почування,
То молода жага кохання
До тебе йде.
Так пригорнись, поки живі ще
І не моргає смерть зловіще,
Бо час не жде!
II
Золотяться жита в полі,
Колосочки зашептали;
Все цвіте, всього доволі...
Рожі скрізь порозцвітали.
Поцілунки з уст пекучих
Мене щастям привітали,
Що не зна шпичок колючих...
Рожі скрізь порозцвітали.
Не гаси ж сії жаги ти,
Щоб пригоди знов не встали;
Швидше рви пахучі квіти...
Рожі скрізь порозцвітали.
Юлій Штурм
I
Раз мені приснилось літом,
Що я в житі, що між ним
Я розцвівся пишним квітом -
І рясним, і запашним.
«Що за диво? Відкіля се,
Не спитавшись, і коли
В товариство вліз ти наше? -
Колосочки загули.-
Ми пануєм на роздоллі,
Дожидаючи коси,
Щоб хліб дати!»
«А я в полі
Зріс між вами для краси».
II
Чи пташка питає,
Для кого співає
Про теє, про се?
Чи річенька знає,
Чий човен несе?
Чи рожа питає,
Нащо розцвітає,
Хто цвіт їй дає?
Гей, серце! Хто знає,
В чім щастя твоє?
Розеггер
* * *
Наше серце - наче арфа;
Дві струни на ній:
Одна грає - звеселяє,
Друга - груди тобі крає
Гук її сумний.
Отака ж і наша доля:
Вчора чув пісні
Жартовливі та весільні,
А сьогодні - надмогильні,-
Хтось уже в труні.
Теодор Шторм
* * *
З лотоків вода не ллється,
Стали жорна у млині;
З неба сонечко сміється,
Мов дрімає липа в сні.
Ледве чути голос пчілки -
З квітів мід обридло пить...
Спить старий мірошник, тільки
Його доня щось не спить.
Не до сну їй: блудять вічка,
На віконце позира.
Марія фон Ернест
* * *
Любко, візьми ти мене за дружину,
Та подамося в чудову країну.
Рученьку з грішми до мене простягне
Інша. Так що? Серце любощів прагне.
Буду її милувать-цілувати;
Ти ж, одвернувшись, почнеш танцювати.
Гарний джигун заговорить до тебе:
«Та й уродлива ж, циганко, ти з себе!»
Стану я дужче на скрипоньку грати,
Щоб поцілунків палких не чувати.
Щиро кохать - так кохать без запину.
Любко, візьми ти мене за дружину!
Скида нишком черевички -
Та тихесенько з двора.
Скік до хлопця. «Доки будеш
Так лежать? Цілуй скоріш!
Мовчки, дурню: батька збудиш.
Ну, отак, отак, сміліш!»
Ада Крістен
I
Ти один зрозумів мою тугу,
Відгадав голос серця мого
Та одводив від його наругу,
Направляв на шлях певний його.
Ти простяг мені рученьку смілу
Серед пекла несвіцьких сих мук,
Як останню я тратила силу,
Кров лила від людських камінюк.
Ти беріг мене всюди від горя
І ніколи мене не кохав,
Як мій човен по хвилях бурхав
Вподовж нашого темного моря.
II
Що ваші муки проти долі
Тих, що старцюють під вікном
Або зимою, босі й голі,
Коліють мовчки під тином!
Що ваші сльози, ваші втрати,
Що ваші смутки всі, як ті,
Коли немає хліба, хати,
Кутка немає сироті!
Генрієтта Келер
* * *
Цить, думко, цить: всьому кінець,
Бо нажились на світі;
Терновий скинувши вінець,
Скоріше, скоріш спочити!
Ніч віє тихим холодком;
Скрізь сумно, скрізь безлюдно;
А темні хмари йдуть кругом...
О, трудно мені, трудно!
Легесенька блуклива тінь
І та стає важкою...
Спочинь же, серденько, спочинь,
Не бійся супокою!
Гейбель
* * *
Чудний наш світ; не знаєш сам,
Чому вже й дивуватись;
Подивишся: де край сльозам?
Незчувсь -
