Лонгфелло. Пісня про Гайавату - Олександр Олесь

Із країн далеких Сходу!»

І напутник блідолицих

Одповів їм, що прийшов він

Розказати всім народам

Про святу Марію-Діву,

Про її Ісуса-Сина,

Розказать, як в дні минулі

Він прийшов на землю з неба,

Як Він жив, навчав, молився,

Як народ, проклятий Богом,

На хресті розп’яв Ісуса,

Як він знов воскрес із мертвих,

Знов ходив з учениками

І з землі ввійшов у небо.

І народ сказав до його:

«Ми прослухали уважно

Всю твою промову мудру,-

Дай подумати про неї.

О брати! Які ми раді,

Що навідались до нас ви

Із країн далеких Сходу!»

І, сказавши, попрощались,

До своїх пішли вігвамів

І на селах розказали

Воякам, жінкам і дітям,

Що гостей з країни Сходу

Гітчі-Маніто прислав їм.

Від страшної спеки Півдня

Розпікалося повітря,

Перешіптувалися сосни.

Ледве-ледве за вігвамом

На пісок лилися хвилі,

Скрекотав у полі коник,

Невгомонний Па-пок-кіна...

Спали гості Гайавати,

Спочивали після втоми

В тихій сутіні вігваму.

Тихо вечір наближався,

Відсвіжав палке повітря,

І пускало сонце стріли,

Пробивало пущі лісу,

В тайники його вривалось

І все пильно оглядало.

Спали гості Гайавати

В тихій сутіні вігваму...

І підвівся Гайавата,

І з Нокоміс попрощався,

І озвався тихо-тихо,

Щоб чужинців не збудити:

«Ну, прощай, прощай, Нокоміс!

Я в далеку йду дорогу,

В край Ківайдіна на Захід!

Але всіх гостей, Нокоміс,

Я на тебе залишаю.

Бережи ти їх, турбуйся,

Щоб гаразд було чужинцям,

Щоб ніщо їх не смутило,

Щоб в вігвамі Гайавати

Завжди їм були готові

І обід, і місце, й захист».

Так сказав він і покинув

Свій вігвам на вічні віки;

Потім він з своїм народом

Попрощався і промовив:

«Я іду, о мій народе!

Я відходжу в край далекий,

І багато зим і весен

Прийде знов і знову зникне,-

А тебе я не угледжу.

Та своїх гостей-чужинців

Залишив я у вігвамі.

Ви їх слухайтесь, о друзі,

Слову мудрості навчайтесь,

Бо послав їх в нашу землю

Гітчі-Маніто могучий».

А на березі востаннє

Гайавата обернувся

І на хвилі зсунув човна,

На ясні, блискучі хвилі

Одіпхнув свою пірогу,

І сказав він їй: «На Захід!»

І в дорогу довгу рушив.

І огнем червоним хмари

Загорілися, і небо,

Наче прерії, палало.

І розпаленим потоком

Відбивався в Гітчі-Гюмі

Сонця слід. Все далі й далі,

Все на Захід і на Захід,

В червоніючі тумани

Плив по морю, по потоку,

Плив до Сонця Гайавата.

Довго з берега дивився

І прощавсь народ востаннє.

Бачив, як його пірога

Піднеслась під саме небо

В морі сонячного блиску

І сховалася в тумані,

Молодик немов, сховалась,

Потонула тихо-тихо

У півмлі, в червоних далях.

І сказав: «Прости навіки,

Ти прости, о Гайавато!»

І лісів пустельних пущі

Затрусились, і понісся

Стогін в темряві по лісу:

«О, прости, о Гайавато!»

І об берег хвилі бились,

Розбивались і ридали,

І гудів їх стогін дужий:

«О, прости, о Гайавато!»

І Шух-шух-га на болоті

Прокричала сумно-сумно:

«О, прости, о Гайавато!»

Так в рожевій млі вечірній

В сяйві гаснучого сонця

Зник навіки Гайавата,

Одійшов у край Поніма,

В край Ківайдіна далекий,

В Землю Праведну Блаженних,

У життя щасливе, вічне!

_______________

До другого тому творів Олександра Олеся ввійшли драматичні твори, поезії у прозі, оповідання, етюди, переклади.

Друковані тексти подаються за прижиттєвими публікаціями, рукописні - за чорновими автографами, із збереженням лексичних, фонетичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови письменника. У квадратні дужки [...] взято місця, які не вдалося розшифрувати.

Більшість автографів зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського АН УРСР (ф. XV).

ПЕРЕКЛАДИ

Генрі Лонгфелло

ПІСНЯ ПРО ГАЙАВАТУ

Поема

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник».- К., 1912.- Кн. 6.- с. 441-445; Кн. 7.- с. 35-49; Кн. 8.- с. 287-299; Кн. 9.- с. 70-91; Кн. 10.- с. 239-256; Кн. 11.- с. 483-495.

Переклад зроблений за російським виданням І. Буніна. Окремим виданням вийшов 1923 р. у Катеринославі; друге видання - К., 1983.

В архіві зберігається частина іншого варіанта перекладу (пролог і перші чотири розділи поеми - ф. XV, № 878) - за підрядниками П. Купчанського, над яким О. Олесь працював у 1915-1916 роках у Пущі-Водиці.

Подається за першодруком.

Словник індіанських слів, що трапляються у поемі:

Авейсо - ластівка.

Аджідомо - білка.

Акозівін - лихоманка.

Амік - бобер.

Амо - бджола.

Аніміка - грім.

Бем-вава - звук грому.

Бімагут - виноград.

Бюкадевін - голод.

Вабассо - кролик; назва північної країни, де водиться кролик.

Вава - дика гуска.

Вава-тейзі - світляк.

Вавбік - урвище.

Вавонейса - дрімлюга.

Вагономін! - крик горя.

Вампум