Хвиля - Павло Грабовський
Замирає все навколо,
І згинає тобі чоло
Життя безталанне.
Бач кругом: гаї пожовкли,
Сяють-рум’яніють;
Пташенятка щось замовкли,
А лани чорніють.
Чуєш, хто там скиглить-плаче?
То вітер, козаче,
Обіймає сон природу...
Отак часом на пригоду
Чорний ворон кряче.
Еміль Абрані
* * *
Ми встанем - смерті нам нема;
Душа правдива не вмирає,
А зірку в небі вибирає
І там живе собі сама.
Не воскресають лишень ті,
Що змарнували вік нікчемно,
Життя скінчили задаремно,
Гидкій віддавшися меті.
Хто не боровсь за світлі сни,
Не рятував братів з неволі,
Хто не бажав бездольцям долі,
Той не підніметься з труни.
Олександр Ендреді
* * *
Часом буває, хочеться збути
Все, що на серці шкребе,
В шумі бенкетів горе забути,
Навіть тебе!
Часом буває, йду я до гаю,
Краю не бачу журбі;
Там я сумую, там я гадаю
Все об тобі!
Юлій Ревицький
* * *
Я стою перед труною;
Вже густою пеленою
Застилає очі тьма;
Сил нема...
Зглянься, боже, наді мною!
Скільки раз прохав я смерті;
Як нудивсь, бажавши вмерти!
Ублагав - вона прийшла,
Баба зла...
Що ж злякався так тепер ти?
Швидше, вража, геть із хати!
Хочу жити, працювати.
В домовині вічна ніч...
О, не клич,
Дай на сонце любувати!
Ще я мало бачив світа;
Моя доля сумовита
Ще не знала, де той день;
Ще пісень
Не скінчив я... Геть, несита!
Я не хочу ще покою,
Я не хочу за собою
Діл ніяких покидать,
Хоч страждать...
Зглянься, боже, наді мною!
Олександр Кішфалюді
* * *
Як підбитий, олень скаче:
Така думка, що втече,
А в самого кров, неначе
Той струмець, із ран тече.
Так і я оце тікаю
Від коханих оченят,
Може, часом одшукаю,
Чим журбу з душі прогнать.
Дарма праця. Гірше й гірше.
Сум важкий труїть мене;
Рана глибше, рана ширше;
Лиха доля не мине.
Михайло Чоконай
* * *
Літом се сталося. Північ була.
Янчі мого розбудили:
З турками саме війна підійшла,
Сурми на склик загриміли.
Милому Янчі сон гарний приснивсь:
Він обіймав свою любку...
Довго не гаючись, Янчі схопивсь -
Кидати треба голубку.
Коника вивів, виносить сідло...
Боже, коли-то побачу?
Вкупі з коханим пройшла я село,
Йду - а самісінька плачу.
Стьожку коневі до гриви вплела,
Рясно його заквітчала;
З Янчі прощатись моїм почала,
Так без кінця цілувала.
«Не забувай,- кажу,- друже, повік!»
«Будь здоровесенька, пташко!»
З-перед очей промінь сонячний зник,
Серце забилося тяжко.
Кароль Кішфалюді
* * *
Чи я скоро вас побачу,
Степи мої милі?
Де б не був, за вами плачу,
Все забуть не в силі.
Летить пташка, чи повіє
Вітерець легенький,
Я питаю: що там діє,
Як там край рідненький?
Та вони мовчать - не знають
Тяжкої причини;
Самотою дні минають,
В’яну гірш билини.
Як листочки, вітром збиті,
Носяться по полю,
Так і я тиняюсь в світі,
Микаючи долю.
Коломан Тот
* * *
Хмара сонце закриває,
В ірій тягнеться лелека...
Де країна та далека,
Що нам тугу розвіває?
Полинув би я за море,
Коли б знати, що розважу
Нерозмайне своє горе,
Поборовши силу вражу.
Павутина по дорозі
Вже літає; дощик ллється...
Так у мене ллються сльози;
Доля ж бачить та сміється.
А замовкла б швидко рана
З безталанням невсипущим,
Коли б поглядом зцілющим
Ти хоч глянула, кохана!
Йосип Левай
* * *
Що день божий - пізно, вранці -
Все музика, співи, танці;
Горе як у воду...
Грошей в мене не бува,
Зате всякі є права:
Я не знаю роду!
Мені сонце світить всюди;
Скрізь тиняюсь, добрі люди,
Не питаю броду...
Рад з панами я хильнуть,
Проженуть - так проженуть:
Я не знаю роду!
Про дівчат не маю гадки,
Аби вліз куди до хатки -
Одшукаю вроду...
Хай верзуть - не дожене
Поговір людський мене:
Я не знаю роду!
Ліжко в мене кращ не треба -
Серед степу проти неба;
Цар не спав так зроду...
На чім ліг, то тим і вкривсь,
Та й ніколи не журивсь:
Я не знаю роду!
Що день божий - пізно, вранці -
Все музика, співи, танці,
Об землю пригоду!
Хай підківка забряжчить;
А штовхнуть під боки - цить:
Я не знаю роду!
Кароль Шукеї
