Хвиля - Павло Грабовський
З сим віном пари не гадай знайти!
Пловець - я бачив - гнав хиткий свій човен
До берега... Вставали гори хвиль...
Лихої долі в морі не зборов він,
Пішов на дно від рідних хат та піль...
Поки капшук твій ще не зовсім повен,
Все повстає на тебе відусіль -
Незчуєшся, як лихо згарба в жменю...
Панує той, хто вспів напхать кишеню!
Томан
* * *
Шуми, шуми, срібляста Саво,
Зелені луки обмивай:
Між гір красуйся, наша славо,
Синів країни напувай!
Щоб, пивши гожу твою воду,
Вони зростали для війни,
Щоб сміло бились за свободу
З юнацьких літ і до труни!
Щоб дух незборотих героїв
До них у груди переливсь
І рани батьківські загоїв,
Що заподіяні колись!
Вячеслав Штульц
* * *
Хай темніють видноколи,
Хай страшніш гримлять громи,
Не зверну я вбік ніколи,
Не піддамся силі тьми.
Збережу я віру світлу,
Не зречусь надій святих,
Не хилитимусь по вітру
Раз до сих, а раз до тих.
Знаю: згине все погане,
Не подужа зло добра,
Рід людський за правду встане,
Хоч неправді й потура.
Юрій Якшич
* * *
Паліть та ріжте все на світі,
Мордуйте ворога в огні,
Як у неволі мовчки гнити,
Рабом здихати в кайдані!
Загиньмо краще! Хай всяк знає,
Що нас не стало, нас нема,
Що серб ганебно не конає,
Не тягне більше вже ярма.
Бо справді... Де ті щирі серби?
Коли були б вони живі,-
Хто байдуже дививсь тепер би
На люд, що плаває в крові?
Ви осміяли заповіти,
Святі ламаючи клятьби:
Без ліку гинуть ваші діти,
А вам ніякої журби.
Чи бог на небі відцурався
Та злим катюгам потура,
Що край наш волі не діждався,
А мов придушений вмира?
Сумне питання, марні співи,-
Не чути відгуку на їх...
У чеснім бої полягли ви,
Брати, збулися сил своїх!
Нехай же знов відвага ваша
Огнем завзяття спалахне,
Бо через вінця ллється чаша;
А з нас ніхто і не рухне!
Степан Милов
* * *
Ти вчора ще за хмарами витала,
Моя душе, сміліша від орла;
Чого ж тепер так полохлива стала,
Спустилась низько, силу всю збула?
Ще вчора ти зло кликала до бою,
З обуренням на кривду піднялась,
Чого ж тепер так рада супокою,
Мовби уже ні на що не здалась?
Левстик
* * *
Дівчинонька брала воду,
Задивилася на вроду:
Там відбилися на дні
Оченятка чарівні.
«Гей, видочку мій хороший!
Ні за яку силу грошей
Не віддам я тебе... ні…»
А пташина в бузині:
«Не божися, дівчинонько,
Хто зна долю, голубонько?
Коли б трапився козак,
То узяв би тебе й так».
«Годі, пташко! Коли б мала
Твої крила, то піймала
Я тебе за сі б пісні,
Що натуркуєш мені!»
«Гей, які б не мала крила,
Куди б ти не полетіла,
А як хто тобі судивсь,
То вже знайде тебе скрізь:
Хоч нетяга без хатини,
Без сорочки, без свитини,
А вже стане він твоїм,
Будеш мати щастя з їм!» -
Та й пурхнула; сиротина
Похилилась, мов билина...
Хай, гадає, буде й так,
Що полюбиться козак,
Сіромаха безталанний,-
Серце вчує, де коханий...
Знає пташка лісова,
Як у світоньку бува.
Кароль Тупи (Яблонський)
* * *
Де б не був ти, синку милий,
Ось послухай лиш мене:
Всяке лає світ наш білий,
Людське неуцтво кляне
Та знущається з бідноти...
Не великі се уми,
Що не кличуть до роботи,
А глузують тільки з тьми.
Темна ніч боїться сонця,
Чорні тіні день зганя:
Треба ж швидше нам бороться
За світання сього дня!
Петро Славейков
* * *
Не співається мені,
Бо про що співати?
Хто почує ті пісні,
Як всі звикли спати?
Розкотився б геть мій спів,
Смілий та побідний,
Коли б трохи хоч віджив,
Збудивсь край наш рідний.
Не віджити йому вже -
Задрімав навіки:
То про його байдуже
Всі співці, музики.
Заспівав би я, заграв,
Але шкода праці;
На всіх струнах голос брав -
Не слухають пальці.
Невеселий зліта гук
З розбитої ліри,
А ридання, стогін мук
Та журба без міри.
Все одно на який лад
Ти б її не строїв,-
Хто тужливим співам рад?
В нас нема героїв.
Все минуло, все пройшло
І велике, й славне;
Бур’янами поросло
Наше стародавнє;
Що ж осталося живе -
Таке все нікчемне:
Ярмо тягне світове,
Гине задаремне;
Не сумує, не рида
З тяжкої неволі,
Кращих днів не дожида,
Не бажає долі.
Сум, кайдани - от і все,
Мій коханий краю!
Як співать мені про се,
Так піду до гаю
І повішу
