Земля у рівновазі - Альберт Гор

зміняться, але вона не зупинятиме тих, хто хоче запровад­жувати контрацепцію, і прагнутиме відігравати провідну роль у сприянні іншим чинникам, які прискорюватимуть демографічну стабілізацію. Хіба цього недостатньо? Чи не час уже відкласти старі суперечки і, натомість, шукати нових шляхів для співпраці?

З іншого боку, суперечки навколо абортів навряд чи скоро закін­чаться. Особисто я підтримую право жінки на те, щоб самій вибирати, коли саме їй завагітніти і мати дитину; мене глибоко тривожать пові­домлення з Китаю про примусові аборти і поширення тоталітаризму на робочі місця, де керівництво інколи контролює менструальний цикл кожної жінки. Мене також турбує той факт, що в деяких індуст­ріальних країнах, де засоби регулювання народжуваності ще не є достатньо доступними, кількість абортів сягає просто астрономічних цифр. Наприклад, в Російській Федерації жінка в середньому робить не менше десяти абортів за життя. Мені здається, що США не повинні підтримувати або будь-яким чином заохочувати подібну практику. Але чи не є очевидним, що ширша доступність засобів регулювання народжуваності зрештою зменшує кількість абортів? Факти свідчать саме про це.

Сполучені Штати повинні повністю відновити фінансування сво­їх зобов'язань щодо міжнародних програм стабілізації демографіч­ної ситуації і посилити свої зусилля, спрямовані на те, щоб зробити регулювання народжуваності доступним у всьому світі. Але тут необхідно зробити набагато більше. Слід також ініціювати активні дії у всесвітньому масштабі, спрямовані на зростання письменності і зниження рівня дитячої смертності; інакше зусилля щодо посилен­ня регулювання народжуваності матимуть нульовий результат.

Деякі теоретики стверджують, що демографічна стабілізація — це майже неминучий процес, який рано чи пізно відбудеться у всіх країнах в міру того, як вони розвиватимуться економічно. Але вони припускаються двох суттєвих помилок. По-перше, процес, який вони описують, може тривати цілі століття, якщо ніяке втручання не змінить його перебіг. По-друге, з тією значною кількістю населення, яка вже є на сьогодні, інерція подальшого зростання, що наразі міститься в ньому, поставить чимало країн над краєм економічної прірви, оскільки ресурси інтенсивно вичерпуються і циклічний рух зубожіння та екологічної руйнації прискорюється. Очевидно, зараз саме час для глобальних дій, спрямованих на створення всюди на Землі умов, сприятливих для стабілізації чисельності населення.

II. РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ

ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Другим стратегічним завданням Глобального Плану Маршалла має бути сфокусована і добре фінансована програма прискореного розвитку екологічно безпечних технологій, які сприятимуть стало­му економічному прогресу і зможуть замінити екологічно руйнівні технології, які використовуються на даний час. Ці нові технології повинні бути ефективно і швидко передані країнам, які не можуть розробити їх самі або не мають коштів на їх придбання.

Слід, однак, пам'ятати про небезпеку сприйняття технології як єдино можливої відповіді на екологічну кризу. Адже уявлення, що нові технології зможуть вирішити всі наші проблеми, лежить в основі помилкового способу мислення, що став першопричиною кризи.

Якщо ми не зрозуміємо краще як потенціал технології, так і небезпеку, що вона несе із собою, то посилення технологічної потужності забезпечить лише подальшу деградацію довкілля, і, незважаючи на те, які нові технології ми відкриємо, як винахідливо і ефективно діятимемо, щоб поширити їх у всьому світі, основна криза посилю­ватиметься, якщо ми не переглянемо одночасно своє ставлення до довкілля, не стабілізуємо людське населення і не використаємо всі можливі засоби, щоб відновити рівновагу на Землі.

Все ж поширення нових екологічно безпечних технологій найімо­вірніше буде одним із вирішальних факторів успіху в порятунку довкілля. Зрештою, як тільки технологія — чи екологічно руйнівна, чи ні — вкорінюється, вона набуває такої сили, що в подальшому її надзвичайно важко витіснити. Люди, корпорації, суспільні інститу­ти, навіть цілі культури пристосовуються до вимог своїх технологій і в процесі цього вкладають такі значні кошти і зусилля, стільки часу і досвіду, що сама думка про будь-які зміни здається марною або навіть неймовірною. А досконала система економічних стимулів та перешкод, що розростається навколо цих технологій і пов'язаних з ними видів діяльності, служить додатковим бар'єром для змін.

Нові технології не слід впроваджувати поспіхом також; важливо ретельно вивчати їхній вплив на довкілля. Візьмемо випадок із хлорфторвуглецями. З самого початку розроблені як замінники для більш раннього покоління хімікатів, що були шкідливими при кон­такті, хлорфторвуглеці були визнані нетоксичними перед тим, як їх почали застосовувати. Так, вони не вступають у хімічну реакцію при контакті з людиною у зв'язку зі стабільністю їх молекул, але, за іронією, саме завдяки цьому вони також без перешкод піднімаються у повітрі, не викликаючи ніяких змін у нижніх шарах атмосфери, доки не дістаються стратосфери, де, розпадаючись під впливом уль­трафіолетового сонячного проміння, починають руйнувати озоновий шар. Хоча ніякі дослідження не можуть визначити наперед усі можливі наслідки технології, наш досвід з хлорфторвуглецями нагадує нам про важливість бути пильними, коли ми захоплюємося магічними властивостями будь-якої нової технології.

Останній розділ в історії з хлорфторвуглецями дає нам ще один важливий і більш позитивний урок: пошук нових хімічних сполук, які зможуть їх швидко замінити, інституціалізований у Монреальському Протоколі, міжнародному договорі щодо хлорфторвуглеців, який був підписаний 1987 року, може стати важливим прецедентом для вирішення більш серйозних завдань, що стоять перед нами. Заохочуючи пошук замінників, Монреальський Протокол охоплю­вав не тільки урядові дослідницькі інституції, а й приватний сектор. Протокол включав низку угод щодо дедалі більш жорстких квот на кількість хлорфторвуглеців і похідних сполук, яку фірмам кожної країни дозволяється виробляти в кожний конкретний рік, щодо податкового тиску на виробництво тих сполук, що й досі виробля­ються, і щодо наступної заборони через кілька років фактично всьо­го виробництва хлорфторвуглеців. Зростаюча потреба в кондиціонуванні повітря, охолодженні й всіх інших видах сучасного вико­ристання цієї групи хімікатів означає, що на будь-яку компанію, яка зможе швидко запропонувати прийнятні замінники хлорфтор­вуглеців, чекають величезні прибутки. Це, у свою чергу, означає, що в розробку і впровадження таких замінників інвестовано великі суми грошей.

Під час обговорення Монреальського Протоколу виробники хлорфторвуглеців стверджували, що не варто очікувати швидкої появи замінників; добра новина, однак, полягає в тому, що для більшості випадків хімічні замінники вже знайдено, і їх розробля­ють набагато швидше, ніж передбачали скептики. Крім того, за умо­вами протоколу ці замінники повинні бути зроблені доступними для країн, що розвиваються, що забезпечить якнайшвидше повсюдне поширення цієї технології.

І хоча ще багато потрібно зробити, щоб позбавити світ від хлор­фторвуглеців та похідних сполук, однак успішне вирішення проб­леми вже набирає силу, і це повинно дати нам упевненість, що ми можемо досягти успіху і в значно більшій справі. Завдання перед людством постало грандіозне і головна проблема — це знайти ефективний механізм, який дієво спонукатиме до всесвітніх зусиль, спрямованих на швидку розробку безпечних технологій на заміну багатьох