Земля у рівновазі - Альберт Гор

кілька миль щодня, щоб назби­рати дрова і знайти свіжу воду. З їхніх горизонтів зникають дерева і чагарник, а водні джерела пересихають. Оскільки кількість цих збирачів невдовзі подвоїться, а в деяких країнах навіть потроїться, результати, безумовно, будуть катастрофічні для екології і сус­пільства. У багатьох регіонах це вже стало реальністю.

Але є достатні підстави для надії, що проблема може бути ви­рішена, якщо будуть прийняті та впроваджені правильні рішення. На щастя, фахівці з проблем населення вже достеменно знають, які фактори суттєво зменшують рівень народжуваності. Звичайно, це потребуватиме часу і коштів, але не настільки багато, якщо порів­няти з тим, чого бракує нині найбільше: політичної рішучості, уяви, лідерських якостей і готовності вирішувати проблему на справді глобальній основі. Оскільки саме ця проблема найкраще ілюструє вражаючу зміну, що відбулася у впливі людства на глобальне дов­кілля, то ніщо інше не може краще проілюструвати необхідність прийняття справді глобальних рішень стратегічного характеру.

Більша частина країн, що розвиваються (за деякими важливими винятками), мають високі рівні народжуваності та смертності і тен­денцію до швидкого зростання населення. На відміну від них, Спо­лучені Штати, Канада, Японія, Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Австралія, Нова Зеландія, країни Західної Європи та Скандинавії зараз мають низькі рівні народжуваності і смертності та відносно стабільну чисельність населення. Але країни другої категорії, включаючи Сполучені Штати, були всі колись у першій категорії. Фактично більшість з них не мала демографічної рівно­ваги до 1930 року, а в деяких випадках вона відбулася ще пізніше. Але в країнах, що розвиваються, рівень смертності різко знизився починаючи із 1960-х років, в той час як рівень народжуваності не знизився. Чому?

Коли ми починаємо досліджувати зміни в індустріальних дер­жавах, що відбувалися одночасно з початком стабілізації рівня населення, то існує спокуса зосередитися переважно на різкому зростанні доходів на душу населення і далі дійти до висновку, що увесь секрет полягає в зростанні доходів. Справді, доходи в цих країнах зростали, але вони сприяли, звичайно не прямо, змінам у свідомості, що призвели до зменшення середніх розмірів сімей.

Більш детальний аналіз засвідчує, що підвищення доходів на душу населення пов'язане з кількома основними причинами демо­графічної стабілізації. Високі рівні письменності та освіченості мають важливе значення, особливо для жінок; як тільки вони зростають інтелектуально і суспільно, то приймають рішення про кіль­кість дітей, яку вони бажають мати. Низький рівень дитячої смерт­ності дає батькам впевненість у тому, що навіть якщо вони мати­муть малу сім'ю, їхні діти досягнуть зрілості, нестимуть далі фаміль­не ім'я і гени (а за віруваннями деяких народів, духів предків) та забезпечать догляд за своїми батьками на старість. Практично пов­сюдний доступ до різноманітних недорогих засобів регулювання народжуваності дає можливість батькам вибирати, коли і скільки народжувати дітей.

Це головні фактори, але є і вирішальний секрет успіху. Досвід доводить, що кризу можна подолати, тільки якщо підходити до неї комплексно, тобто розглядаючи всі критичні аспекти одночасно, з урахуванням усіх їх взаємозв'язків. У цьому сенсі ми маємо усвідо­мити, що зростання населення — це комплексна система причин і наслідків. І оскільки всі умови необхідні для стабільності повинні виконуватися одночасно і підтримуватися протягом тривалого часу — у деяких випадках до кількох десятиліть — до того, як почнеться перехід до рівноваги, то приборкання сучасного демографічного вибуху вимагатиме від нас наполегливості і витримки. Необхідні передбачливість, відданість і філософська цілісність — якості, які більш реально забезпечити, якщо проблема вирішуватиметься на глобальній основі.

Спроби контролювати зростання населення неодноразово супро­воджувалися непорозумінням, розчаруванням і відчаєм. Невдачі часто були наслідком того, що політики не створювали всіх необ­хідних умов, щоб спонукати бажані зміни в динаміці системи. Наприклад, великий наголос було зроблено на проблему доступ­ності засобів і способів регулювання народжуваності. Але якщо одночасно не відбуваються інші зміни, то наповнення країни презер­вативами, протизаплідними пігулками та запровадження операцій по стерилізації не дуже впливатимуть на рівень народжуваності. Водночас найбільше дискусій щодо демографічної політики наразі ведеться навколо програм, покликаних зробити регулювання народ­жуваності більш доступним. Менше дебатів і ще менше дій присвя­чено в плані підвищенню письменності й рівня освіти. І навіть якщо звертається посилена увага на дитячу смертність, то зв'язок остан­ньої із зростанням населення звичайно ігнорується.

На жаль, багато прихильників програм сприяння економічному розвитку країн «третього світу» припускають, що наполегливе впровадження регулювання народжуваності і підвищення націо­нального доходу зрештою приведуть до стабілізації темпів зрос­тання населення. Але багато з цих програм пов'язують збільшення національного доходу із хижацькою експлуатацією природних ресурсів, які можуть бути швидко продані на світовому ринку, чим дедалі поглиблюється зубожіння сільських районів. Тропічним країнам, наприклад, часто пропонують як стратегію розвитку ви­рубку їхніх запасів вологих лісів і продаж деревини, але більшість коштів при цьому осідає в руках небагатьох багатіїв (і на банків­ських рахунках в індустріальних країнах), становище звичайних людей навіть погіршується, бо їх позбавляють їхніх природних ресурсів, незначно відшкодовуючи завдані збитки. Доступність засобів регулювання народжуваності має досить незначний ефект за таких обставин; інколи, навпаки, темпи зростання населення починають прискорюватися після подібних видів розвитку, оскіль­ки взаємопосилюючий циклічний процес зубожіння сільських меш­канців і подальшого зростання населення може повністю виходити з-під контролю.

Грошові кошти, призначені для розвитку структур економічного зростання з метою подальшого підвищення доходів на душу насе­лення, також можуть бути розтринькані на забезпечення елемен­тарного існування зростаючої кількості населення — і цикл зами­кається. Більше того, коли сільські райони деградують, міграція до міських районів посилюється, що прискорює подальше руйнування традиційних соціальних устоїв (деякі з яких обмежували зростання населення). Ефіопія є прикладом такого циклу: хоча вона отримала значну зовнішню допомогу для економічного розвитку, лідери країни зловживали нею; доходи на душу населення не збільшилися. Рівень письменності залишився надзвичайно низьким, а рівень дитячої смертності є одним із найвищих у світі. Такими ж великими вперто залишаються і темпи зростання населення країни.

Але є випадки приголомшливих успіхів, які засвідчують, що може дати стратегічний підхід. Один з найбільш цікавих прикладів для вивчення демографічної стабілізації в країнах «третього світу» нам дає провінція Керала в південно-західній частині Індії, де зростан­ня населення стабілізувалося на нульовому рівні, незважаючи на те, що доходи на душу населення залишилися на доволі низькому рівні. Керівники провінції за допомогою міжнародних фондів стабілізації населення розробили план, який ретельно враховував унікальні культурні, соціальні, релігійні та політичні особливості Керали і був зосереджений на кількох ключових чинниках. Спершу вони досягли надзвичайно високого рівня письменності, особливо серед жінок. По-друге, завдяки гарній охороні здоров'я і відповід­ному харчуванню, вони різко знизили рівень дитячої смертності. І по-третє, вони зробили засоби регулювання народжуваності широко доступними. Наслідки були майже видатними: в регіоні світу, який характеризується нестримними темпами зростання