Земля у рівновазі - Альберт Гор

Світова стратегія досягнення глобальної демографічної стабілі­зації з низькими темпами зростання населення повинна базуватися на стратегії, яка була використана в Кералі та інших місцях. Власне, Глобальний План Маршалла повинен:

1. Виділити ресурси для фінансування адресно розробленої функціональної програми підвищення рівня письменності, яка ретельно враховувала би специфіку кожного суспільства, де потрібно досягти демографічної рівноваги. Хоча передусім слід звернути увагу на жінок, програми повинні бути спрямовані і на чоловіків також. Поряд з цією програмою треба розробити план базової освіти, зро­бивши наголос на простих технологіях сталого сільського госпо­дарства, конкретних уроках щодо запобігання ерозії грунту, садіння дерев та охорони джерел чистої води. Хоча письменність і освіта завжди розглядалися як завдання великої ваги, в минулому вони були підпорядковані більш загальній меті економічного розвитку. Тепер це завдання має стати пріоритетним.

2. Створити ефективні програми, покликані знизити дитячу смерт­ність та гарантувати виживання і відмінне здоров'я дитини. Кілька десятиліть тому африканський лідер Джуліус Нієрере казав: «Най­кращий контрацептив — це впевненість батьків у тому, що їхня дитина житиме». У більшості суспільств немає такого поняття, як «соціальне забезпечення», і батьки часто покладаються на те, що їхні дорослі діти піклуватимуться про них на старості років. Якщо вони вважають досить ймовірним, що їх нащадок помре молодим, тоді батьки мають великий стимул до того, щоб мати багато дітей і гарантувати, що хоч хтось із них доживе до дорослого віку; крім того, в натуральному господарстві діти допомагають збирати дро­ва та запасати воду, збирати урожай, доглядати сад і худобу. Знову ж таки, програми зниження дитячої смертності та покращення здо­ров'я матерів і дітей запроваджувалися і в минулому, але вони розглядалися як другорядні по відношенню до загальної і погано визначеної мети економічного розвитку.

3. Гарантувати повсюдну доступність засобів і методів регулю­вання народжуваності разом з інструкцією з їх застосування, яка враховує місцеві культурні особливості. Водночас треба доручити вченим інтенсифікувати дослідження щодо вдосконалення і полег­шення користування контрацептивними засобами. Залежно від типу культури, слід пропагувати і відкладання шлюбу та паузи в народ­женні дітей поряд із традиційними практиками, як, наприклад, году­вання грудьми (яке одночасно поліпшує здоров'я дитини і спиняє процес нового зачаття.

Вже час рішуче запроваджувати ці три конкретні заходи, спрямо­вані на те, щоб дати світу можливість досягти стратегічної мети — демографічної стабілізації. І саме зараз Сполученим Штатам треба очолити цей процес, бо ніхто інший не може або не хоче це зробити. Але перед лицем цього завдання Сполучені Штати, і це просто ней­мовірно, зменшили свої зобов'язання щодо програм стабілізації сві­тового населення, по суті через те, що Президент Буш залежить від підтримки політичної коаліції, яка включає в себе дуже незначну меншість тих, хто виступає категорично проти контрацепції й запе­речує проти того, щоб урядові кошти витрачалися на закупку будь-яких засобів регулювання народжуваності.

Дивовижно, але величезна більшість противників абортів не заперечують проти регулювання народжуваності взагалі, однак в інтересах своєї політичної коаліції вони все таки не відкидають цю крихітну меншість, яка наполягає на необхідності боротьби проти нього. Вони мовчки згоджуються з тенденційним твердженням, що фактично будь-яка програма регулювання народжуваності майже неминуче призведе до поширення абортів. І, як наслідок, навіть коли Конгрес додає до запропонованого плану іноземної допомоги положення, яке чітко забороняє використання державних коштів для фінансування абортів, рух противників абортів все одно чинить опір цьому плану. На їх вимогу Сполучені Штати навіть дійшли до того, що відмовились від участі у будь-якій програмі регулювання народжуваності, якщо інші її учасники санкціонують аборти, вико­ристовуючи кошти з інших джерел. Намагаючись показати, як наша закордонна допомога може бути використана для проведення абор­тів, прихильники руху за їх заборону насправді намагаються перед­усім підтримати мир у своїй власній політичній коаліції, всіляко опираючись регулюванню народжуваності.

Ще більш дивовижно те, що Джордж Буш як президент не має достатньої мужності чинити опір таким нерозумним вимогам дуже незначної частини його виборчої коаліції. Ще як конгресмен Буш став головою робочої групи з питань народонаселення у респуб­ліканській фракції у Конгресі і вносив відповідні законопроекти. Справді, він був лібералом з цих питань. Як тоді, так і пізніше, коли він був представником президента Ніксона при Організації Об'єд­наних Націй, Буш виголосив чимало яскравих промов про необ­хідність лідерства США в глобальних програмах планування сім'ї. Він навіть написав у 1973 році передмову до книги про демографічну кризу, в якій він описує, як свою рішучість у боротьбі за регулюван­ня народжуваності він успадкував від свого батька, який несправед­ливо постраждав від демагогічних атак на нього через це питання:

«До мене усвідомлення регулювання народжуваності як політичного питання вперше прийшло з потрясінням 1950 року, коли мій батько балотувався до Сенату Сполучених Штатів від Коннектикуту. Дрю Пірсон у неділю перед днем виборів раптом «виявляє», що мій батько був причетний до руху за планування сім'ї. Мій батько програв ті вибори, недобравши всього кілька сотень голосів до потрібного мільйона. Більшість політичних оглядачів вважали, що для певної частини виборців було досить натяку про його можливі контакти з прихильниками контролю за народжуваністю, щоб це коштувало йому програшу на виборах».

Тоді він був сповнений мужності щодо цього питання, гордо проголошуючи, що не боїться політичного ризику, який, за його словами, він добре розумів. Але потім його відвага зникла, і я думаю, через те, що він є особливо вразливим до вимог частини коаліції, яка була створена ще за президента Рейгана, коаліції, яку успад­кував Буш і яку було необхідно утримати разом за всяку ціну, щоб потрапити до Білого дому.

Але знову ж таки, було б помилковим зосереджуватися виключно на регулюванні народжуваності. Недооцінка надзвичайної склад­ності цієї проблеми, на мій погляд, є однією з причин тієї дивної байдужості, яку більшість американців, схоже, відчувають, коли йдеться про демографічну кризу. Насправді необхідна набагато більш плідна робота, якщо ми хочемо коли-небудь досягнути стра­тегічної мети — демографічної стабілізації.

Вузький погляд на проблему також сприяє тому, що ми втрачаємо деяких природних союзників. Католицька церква, наприклад, незва­жаючи на своє негативне ставлення до контрацепції, є однією з найбільш дієвих і ефективних сил у справі поширення письменності й освітніх програм, а також заходів щодо зниження дитячої смерт­ності. У багатьох країнах, що розвиваються, вона активно діяла щодо цих питань в рамках коаліцій, в яких інші учасники займалися розповсюдженням засобів регулювання народжуваності; до того ж католицькі і некатолицькі країни зі схожими соціальними умовами мають однакові рівні використання контрацептивів і однакові тем­пи зростання населення. Представники Святійшого Престолу неод­норазово давали зрозуміти, що хоча формально погляди церкви навряд чи