Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

Петро ж виїхав із Галича, і настав уже йому вечір, і ліг він [спати] в [селі] Большеві. А коли було вже перед півнями, то примчав отрок із Галича до Петра, кажучи: «Князь тобі мовить: «Не їдь нікуди, а жди тут, доки по тебе я вишлю». Оскільки ж Петро не відав про смерть князя, а отрок про це йому не сказав, то Петро вельми був тим зажурений, що йому прийдеться назад у город поїхати, доведеться прийняти ще більше приниження. І Петро тужив. Та коли було ще до обіду, то тоді примчали із города до Петра [гінці], кажучи:«Поїдь! Князь тебе зове!»

Петро ж поїхав у город і приїхав на княжий двір. І тут зійшли назустріч йому із сіней слуги княжі, всі в чорних накидках. І, побачивши це, Петро здивувався: «Що се є?» А коли він зійшов на сіни, то побачив Ярослава [Володимировича][259], який сидів на отчому місці в чорній накидці і в шапці, а також і всіх мужів його. І поставили Петрові стільця, і він сів. Ярослав же, глянувши на Петра, розплакався. Петро, не знаючи, сидів, і почав він питати: «Що сталося?» І повідали йому: «Бог сеї ночі князя взяв». І сказав Петро: «А я сеї ночі поїхав, і він [був] при добрім здоров’ї». Вони ж сказали: «Щось його ударило в плече, і од того він став вельми знемагати. А тоді бог узяв його». І мовив Петро: «Нехай буде воля божа, бо усім там бути». Ярослав тоді сказав Петрові: «Ми тебе задля того позвали єсмо. Осе бог волю свою вчинив так, як йому вгодно. А нині поїдь ти до отця мойого[260]Ізяслава, і од мене йому поклонися, і се йому дай знати: «Оскільки бог отця мойого взяв, то ти мені будь замість отця. Адже ти із моїм отцем сам відався. Що межи вами обома[261] було, то се вже бог осудив, якщо бог отця мойого взяв. А мене бог на його місці зоставив, і військо його, і дружина його у мене є, крім одного списа, [якого] поставлено коло гробу його, але й той у моїх руках є. Нині, отче, я кланяюся тобі. Ти прийми мене. Як сина свойого Мстислава, так само й мене. Хай їздить Мстислав коло твойого стремена по одній стороні тебе, а я по другій стороні коло твойого стремена їздитиму з усіма своїми полками». І тоді одпустили Петра.

У РІК 6661 [1153]. Послав Ізяслав сина свого Мстислава на половців до [ріки] Псла, тому що пакостили вони тоді по [ріці] Сулі. Але, не дійшовши до них, він вернувся.

На ту ж осінь послав отець Мстислава назустріч мачусі [Русудан][262], з Володимиром Андрійовичем і з берендичами. І ходили вони до [города] Олешшя, та, не знайшовши її, вернулися.

Святослав Ольгович, зібравшися з Ізяславом Давидовичем коло [города] Хоробора, утвердили, що їм за одного мужа бути. І, цілувавши межи собою хреста, вони роз’їхалися кожен до себе.

У тім же році Ізяслав Мстиславич почав готуватися на Ярослава Володимировича до Галича. І коли було три неділі до м'ясниць, то рушив Ізяслав на Галич, зібравши силу свою і Вячеславове військо узявши з собою; Ізяслав Давидович послав із ним своє військо, а син його, [Ізяслава Мстиславича], Мстислав прийшов із переяславським військом, і всі чорні клобуки [прибули]. І коли він прийшов до [города] Тихомля, то сюди прибув до нього з Дорогобужа брат Володимир [Мстиславич]; і Святополк, брат його, [Ізяслава], прийшов до нього з [города] Володимира, і Володимир Андрійович із [города] Берестія. А потім, коли вони зібралися всі біля [города] Володимира, пішов він до [города?] Станкова, а сюди ж і галицький князь вийшов полками своїми. Ізяслав тоді послав Володимира Андрійовича, і сина свого Мстислава, і чорних клобуків битися з ними через ріку через Серет, а сам пішов до [города] Теребовля.

А на другий день Феодорової неділі[263], у вівторок, перейшов він ріку Серет. Але настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа. Ізяслав тому, перейшовши [ріку], тут і став. А ввечері була вість Ярославу галицькому, що Ізяслав іде до Теребовля. І, це почувши, Ярослав пішов через [річку] Снов до Теребовля, та не встиг до бродів: Ізяслав перейшов був до них, [галичан], ріку Серет, а сторожі ж Ізяславові, побачивши полки галицькі [і] примчавши, розповіли [про них] Ізяславу. Ізяслав тоді, приготувавши до бою полки свої, рушив насупроти. І коли ото були вони один поблизу одного, то бог розігнав млу і прояснилось. І таким чином стали війська насупроти, дивлячись одні на одних.

Галицькі ж мужі почали мовити князю своєму Ярославу: «Ти молодий єси. Поїдь-но звідси і на нас дивись. Оскільки нас отець твій кормив і любив, то волимо ми за отця твойого честь і за твою голови свої зложити». І [ще додали вони], кажучи князю своєму: «Ти в нас один князь єси. Якщо тобі що вчиниться, то що нам діяти? Поїдь-но, княже, до города, хай ми самі б’ємося з Ізяславом. А хто з нас буде жив, то прибіжить до тебе, і тоді ми запремося в городі з тобою». І так одіслали вони князя свого, а самі поїхали битися.