Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

І так Юрій, дякуючи богові, увійшов у Київ[277]. І вийшло назустріч йому множество народу, і сів він на столі отців своїх і дідів, і прийняла його з радістю вся земля Руськая. Тоді ж, сівши, він роздав волості дітям: Андрія посадив у Вишгороді, а Бориса — в Турові, [а] Гліба — в Переяславлі, а Василькові дав Поросся.

Тої ж весни[278] прийшли половці і пустошили Поросся. Та Василько з берендичами, настигнувши, побив їх, а других [берендичі] захопили. І приїхав він до отця зі славою і честю.

Тоді [ж] приїхав до Святослава Ольговича синовець його Святослав Всеволодович і цілував йому хреста. Тоді ж він придав йому три городи, а Сновськ собі одібрав, і Корачев, і Воротинськ, тому що [Святослав Всеволодович] був од нього, [Святослава Ольговича], одступив. І пішов Святослав Ольгович [до] Сновська.

Тоді ж Ізяслав [Давидович] став підбивати [Святослава Ольговича] почати війну проти Юрія, та не дав йому Святослав [сього вчинити].

[У] тім же році послав Юрій [Володимирович] Юрія Ярославича[279] з [воєводою] Жирославом [Нажировичем] і з Вячеславовими внуками[280] на Мстислава на Ізяславича, і вигнали вони його з Пересопниці в Луцьк.

Тоді ж Юрій повелів зятеві своєму Ярославу [Володимировичу] галицькому іти на нього до Луцька. І Мстислав, зоставивши брата свого Ярослава в Луцьку, сам пішов у Ляхи[281], а Володимирович Ярослав галицький із Володимиром Мстиславичем, мачушичем[282], постоявши біля Луцька і не досягнувши нічого, вернулися назад. Юрій тоді послав посла[283] по синівця свого по Ростислава до Смоленська, кажучи йому: «Сину! Мені з ким Руськую землю удержати? З тобою. Поїдь-но сюди».

Тоді ж пішов Юрій назустріч половцям на збір [із ними] до Канева. І половці, приїхавши до нього, почали просити [за] браття своє, що їх захопили були берендії[284]. Але берендичі не оддали їх, кажучи: «Ми умираєм за Руськую землю з твоїм сином[285] і голови свої кладемо за твою честь». І Юрій не вчинив їм насильства, а половців, одаривши дарами, відпустив, а сам пішов до Києва.

У той же час прийшла Юрієва княгиня з дітьми своїми[286] із Суздаля до Смоленська, до Ростислава [Мстиславича]. Ростислав же, узявши стриїню свою з собою, пішов до стрия свого з усім військом своїм і прибув да стрия свого Юрія в Київ. І, отож, обнялися вони оба з великою любов’ю і з великою честю, а тоді веселилися.

Ростислав же, прийшовши до Києва, став просити за братанів своїх, і Юрій [його] послухав. Ростислав тоді послав [послів] по брата свого Володимира [Мстиславича] до [города] Володимира, а по Мстислава і по Ярослава [Ізяславичів] до Луцька і привів їх обох до Юрія, до стрия свого, із полками їх. А Мстислава він зоставив у Володимирі. Не одважився бо Мстислав їхати, кажучи: «Схопить мене Юрій». Юрій же з цими двома помирився, а до Мстислава послав [посла] із хресним цілуванням і з тим помирився.

[У] тім же році прийшла до Юрія галицька поміч од зятя його од Ярослава, тому що почав був замишляти Давидович Ізяслав війну проти Юрія.

У тім же році прийшли знову половці [по викуп] за мир і стали, по [город] Дубницю і аж до верхів’я [ріки] Супою. Юрій тим часом, зібравшись із синівцем своїм із Ростиславом, і з Володимиром [Мстиславичем], і з Ярославом Ізяславичем, і галицьку поміч узявши, пішов на збір до Канева. І послав він [посла] до половців, кажучи: «Підіте до мене миритися». Але половців приїхало до нього мало, як на розглядини, і вони сказали: «Ми прийдемо до тебе завтра всі». І на ту ніч усі вони втекли.

Юрій же вернувся у Київ, а тоді, порадившись із синівцями своїми, послав [посла] до Давидовича Ізяслава, кажучи: «Чи хочеш ти прийти до нас миритися? Чи щоб осе ми до тебе?» Ізяслав же, побачивши, що Юрій поєднався із синівцями своїми, цілував їм хреста, і тоді Юрій відпустив синівців своїх. Ростислав при цім поклонився стриєві своєму Юрієві і пішов у свій Смоленськ, а брат його Володимир — до [города] Володимира, а Ярослав [Ізяславич] — до Луцька.

Тоді ж Юрій пішов на збір з Ізяславом з Давидовичем і з Святославом з Ольговичем, і там зібралися вони, коло [города] Лутави. Тоді ж Юрій дав Ізяславу [город] Корчеськ, а Святославу Ольговичу — [город] Мозир, і, уладившись там із ними обома, він пішов у свій Київ.

У тім же році пішов Андрій від отця свого із Вишгорода в Суздаль без отчої волі. І взяв він із Вишгорода ікону святої Богородиці, що її допровадили з [іконою] Пирогощею із