Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Володимир же [Володаревич], почувши, що сват його Юрій іде в Русь, рушив із Галича до Києва. Але Ізяслав пішов супроти Володимира, і Володимир вернувся в Галич.
Половців же безліч прийшло до [города] Ольгова до Юрія, і Юрій послав [посла] до Святослава Ольговича, свата свого, кажучи: «Поїдь зо мною». Але Святослав побоявся, кажучи: «А як тоді він[249]піде на мене?» Та потім він пішов за ним, бо Юрій так говорив: «Оскільки ви спалили єсте мій Городець і божницю, то я за се так само попалю».
І звідти пішов він, [Юрій], до [города] Березого. А так як він став із половцями коло [річки] Свині в суботу, то назавтра, в неділю, не хотячи йти до города [Чернігова], він став коло [села] Гуричева[250].
А оскільки ж Юрій поминув Смоленську волость, то Ростислав вийшов услід за ним із Смоленська і випередив його, [прийшовши] до [города] Любеча раніше від Юрія. І тому що надумав він був із братом своїм Ізяславом піти в Чернігів на підмогу Ізяславу Давидовичу, то Ростислав із Всеволодовичем Святославом увійшли в Чернігів на поміч Ізяславу Давидовичу і заперлися обидва з ним у Чернігові. Юрій же став коло Гуричева і послав половців до Чернігова пустошити. Половці ж, прийшовши до города, багато здобичі взяли і [село] Семинь спалили. На ту ж ніч Ізяслав, і Ростислав, і Святослав, побачивши силу половецьку, повеліли людям усім утікати з острога в дитинець.
А на другий день Юрій і Святослав [Ольгович] приготували до бою воїв своїх і рушили до города, але стали, не дійшовши до Семиня. Тоді ж усе множество половців пішло до города битися і, одібравши острог, вони запалили передгороддя все. Але коли [князі], прийшовши усією силою, стали довкола города, а чернігівці билися з городських стін, то князі, порадившись, [сказали]: «Не кріпко б’ються дружина і половці, тому що з ними не їздимо ми самі». Андрій же [Юрійович] сказав: «Учинимо так: нехай я почну свій день». І, взявши дружину свою, він поїхав під город. А коли піші вої вийшли з города перестрілюватися, він кинувся на них з дружиною і з половцями: тих вони побили, а других увігнали в город. Тоді ж, наслідувавши його, інші князі їздили після цього під город. А піші вої, побачивши полки, не одважувалися вийти з города, тому що були перестрашені. Стояли ж вони дванадцять днів під городом.
У той же час Вячеслав з Ізяславом [Мстиславичем] стояли на сій стороні Дніпра, біля [села] Ольжичів. І коли почули Вячеслав та Ізяслав, що Юрій стоїть біля Чернігова, а половці, приїжджавши до Чернігова, навіть город попалили, то рушили вони оба від Ольжичів полками своїми до Чернігова. І коли ж вони були біля [города] і Моровійська, то тут побачили одні одних сторожі Вячеславові, Ізяславові і Юрієві, і тут захопили половці язика і привели до Юрія.
Коли ж Юрій, і Святослав Ольгович, і рязанські князі почули, що Вячеслав та Ізяслав ідуть чернігівцям на поміч, то половці, убоявшись цього, почали зніматися звідти, а князі, побачивши, що половці відходять, рушили од Чернігова і пішли за [ріку] Свинь та за [ріку] Снов.
Вячеслав же та Ізяслав, прийшовши, стали на [ріці] Боловосі, і сюди в’їхав до них обох Ростислав, Ізяслав Давидович і Святослав Всеволодович. І почали вони радитися, маючи намір поїхати вслід за ними. Однак вони не надумали [це], тому що ті відходили, не зупиняючись, бо вже було к заморозу. І тоді дійшли вони гадки кожному до себе додому поїхати і готуватися всім, допоки ото ріки стануть.
Гривна, браслети, персні й висячі кільця вятичів. Срібло, лиття, гравірування. XII–XIII ст.
Половці ж пішли од них туди, на Путивль, у Половці, і сильно волості їхні [розорили]. А Юрій рушив на Новгород на Сіверський і звідти ж пішов до [города] Рильська. Але коли він збирався піти з Рильська до Суздаля, то сюди примчав до нього Святослав Ольгович і став благати його, намагаючись удержати його [і] кажучи йому: «Ти хочеш піти звідси, а мене покинути. Ти й так волость мою погубив єси і хліби навколо города мойого потравив єси. А половці пішли в Половці. А після сього Ізяслав, зібравшись із братами своїми, піде на мене із-за тебе і решту волості моєї погубить». Юрій тоді згодився оставити йому поміч — і не оставив. Він залишив тільки сина свого Василька з п’ятьма десятками дружини. І так Юрій пішов до Суздаля, туди, на Вятичі, і таким чином остаток вятичів забрав.
Коли ж ріки стали, то Вячеслав з Ізяславом порадились, і послав Ізяслав [послів] до брата свого Ростислава в Смоленськ, кажучи йому: «Ти за волею божою там, у Смоленську і в Новгороді у Великім єси. Тож ти там удержи Юрія з тими[251], а до мене пошли з підмогою сина свойого Романа».
І тоді, відрядивши послів і зібравшій силу свою всю, Вячеслав з Ізяславом пішли на Святослава Ольговича до Новгорода і на Василька Юрійовича. А коли ж вони стали на [ріці] Альті, то сказав Ізяслав Вячеславу: «Отче! Ти вже старий єси і тобі не варто трудитися. Поїдь-но ти у свій Київ, а зо мною пусти військо своє». І коли стали вони біля [города] Всеволожа, то тут Ізяслав одрядив сина свого Мстислава на половців з полками своїми і з усіма чорними клобуками. Вячеслав же пішов у Київ, а Ізяслав пішов до Новгорода-[Сіверського]. І сюди прийшов до нього Святослав Всеволодович і Роман Ростиславич, синовець його, із Смоленська з полками своїми.
Ізяслав же прийшов до Новгорода,
