Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Тим часом Ізяслав і король, з'їхавшись усі, — і з Володимиром [Мстиславичем], братом своїм, і [з] сином своїм Мстиславом [Ізяславичем], — до короля в шатро, стали слати мужів своїх із хрестом до Володимира [галицького]. Ізяслав, однак, не хотів водити його до хреста, але сказав король: «По правді я тобі, отче, мовлю. Се є той хрест, що на нім Христос бог наш своєю волею зволив пригвоздитися, і що його бог допровадив по своїй волі святому Стефану[245], і який сього хреста цілував. Хай він одступить і буде жив у той час, коли одступить од хресного цілування! А я тобі, отче, за се візьмуся: я або голову зложу, або добуду Галицьку землю. А нині я його вбити не можу». І тоді одрядили вони мужа свого з чесним хрестом до Володимира. Ізяслав послав [боярина] Петра Бориславича[246], а король послав своїх мужів.
І так послали вони мужів своїх, кажучи: «Ось ти прислав єси до нас обох, бо тепер нам дав був тебе бог і волость твою через твою вину. Але нині ми на тебе гнів облишаємо і волості від тебе не одбираємо. Але на тім тобі цілувати хреста: скільки [ти взяв] волостей Руської землі, то тобі [треба] повернути все, і від Ізяслава тобі не одлучитися, але завше разом із ним бути».
Мстислав же Ізяславич сказав отцю своєму Ізяславу і королеві: «Я вам обом мовлю: вам так належить, ви по-християнському дієте, що хресту чесному ймете віри і гнів на нього облишаєте. Але я вам перед сим хрестом мовлю чесним: як ото ви його обидва водите до хреста, так і він од хресного цілування одступить. Але ти, королю, свойого слова не забудь, як ти ото сказав єси: якщо Володимир одступить, то тобі коло Галича стояти знову». Король же сказав: «Я по правді тобі мовлю: якщо одступить од сього хресного цілування Володимир. Досі отець мій Ізяслав звав мене на поміч. Якщо він після сього одступить, то я тоді отця свойого позву собі на поміч». І, це сказавши, послали вони мужів своїх до Володимира.
І сказали мужі Ізяславові і королеві Володимиру: «Так тобі мовить брат Ізяслав і король: «Ти прислав єси до нас і за свою вину каєшся. Тому ми оба тобі те все прощаємо і волості од тебе не одбираємо. Але на тім цілуй хреста чесного: скільки за тобою городів руських, то тобі все [треба] повернути, і від Ізяслава тобі не одлучатися до кінця живоття свойого. А допоки ти жив єси, то бути тобі завше з ним разом». Володимир, отож, на всім на тім цілував хреста, але лежав, удаючи, ніби він знемагає од ран, хоча ран на ньому не було.
Ізяслав же з королем, з’їхавшись разом і таким чином пробувши у великій приязні і у великій веселості, роз’їхалися. Король у свою землю пішов, в Угри, а Ізяслав у Руську землю.
І прийшовши Ізяслав [до города] Володимира, послав посадників своїх у городи, що про них цілував був хреста Володимир, — у Бужськ, у Шумськ, у Тихомль, у Вигошев, у Гнійницю. Та не дав їх Володимир.
Ізяслав тим часом пішов до Києва, а до короля послав мужа свого, і розповів йому, що Володимир одступив од хресного цілування, і сказав: «Тобі вже не вертатися, ні мені. І я тільки даю тобі знати, що Володимир уже одступив од хресного цілування. Але ти тільки не забувай свойого слова, тому що ти сказав єси»,
І прийшов Ізяслав у Київ до стрия свого Вячеслава з великою радістю і з великою честю. І, воздавши хвалу богові і його пречистій матері, пробували вони у великій любові і в великій веселості. Прийшовши ж до Києва, Ізяслав послав [посла] до брата свого Ростислава в Смоленськ і розповів йому, як він із королем бачився при здоров’ї, і як бог пособив їм обом побідити Володимира галицького, і [що] при здоров’ї бог його привів назад у Руську землю. І, це почувши, Ростислав обрадувався вельми і воздав хвалу богові.
Коли ж почув Юрій [Володимирович], що Городець його розвели і спалили весь город, то, зітхнувши тоді з [глибини] душі, він почав збирати воїв, а до Ярославичів[247]у Рязань послав [послів], кажучи: «Підіте мені в поміч».
Ізяслав же Мстиславич, це почувши, послав [посла] до брата свого Ростислава і сказав йому: «Там, брате, у тебе, за волею божою, Новгород сильний, і Смоленськ. Тому, зібравшись, ти постережи ж землі своєї. Якщо Юрій піде на тебе, то я до тебе піду. А як він не піде до тебе, а помине твою волость, то піди ти сюди до мене».
Тоді ж пішли з Юрієм[248], — а не відмовили йому, — Ярославич Ростислав з браттям, і з рязанцями, і з муромцями, а також і