Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

А на другий день Ізяслав з’єднався з половцями і з Глібом. І вийшли вони до Боловоса насупроти їм, [воям Ростислава], і стрільці перестрілювалися через ріку. Ростислав же, побачивши силу-силенну половців, убоявся, бо [він і його спільники] прийшли були з невеликим військом. Почавши слати [послів] до Ізяслава Давидовича [і] миру просячи, він став давати йому од себе Київ, а од Мстислава — Переяславль. Мстислав же, почувши це, що він оддає од нього Переяславль, сказав: «Хай ні мені [не] буде Переяславля, ні тобі Києва». І, сказавши [це], повернув Мстислав коня під собою з дружиною своєю од стрия свого.

І тоді половці об’їхали військо їх, і вони билися з ними два дні, а потім зітнулися [з ними] половці, і побігли всі Ростиславові вої. І багатьох [половці] побили, а других многе-множество захопили. І розбіглися князі і дружина Ростиславова, і Святославова, і Мстиславова.

Під Ростиславом[272] же на першому поскоку упав кінь його, і Святослав, син його, це побачивши, зіскочив із коня, і заступив отця свого, і став битися, а за ним і тут, навколо нього, [Ростислава], зібралося трохи дружини, і вони тоді підняли йому коня.

Ростислав, отож, побіг, і перебіг Дніпро нижче від [города] Любеча, і пішов до Смоленська. А Мстислав Ізяславич з Ростиславичем Святославом утік і вбіг у Переяславль. І взяв він жону свою [Агнесу], і пішов у Луцьк, а Святослава Всеволодовича, який тоді тікав, схопили половці. Однак Ізяслав із жоною своєю виручили Святослава од половців, і інших [із] руської дружини многих виручили, і багатьом добро зробили обоє; якщо хто од половців утікав у город [Чернігів], то [Ізяслав] тих не видавав.

Ізяслав тим часом послав [послів] до киян, кажучи: «Я хочу до вас поїхати». Вони ж боялися половців, — бо тоді тяжко було киянам, тому що не зостався був у них ні один князь у Києві, — і послали кияни єпископа Деміана канівського, кажучи: «Поїдь до Києва, хай не візьмуть нас половці. Ти єси наш князь. Поїдь-но».

Ізяслав тоді, в’їхавши в Київ, сів на столі і Гліба [Юрійовича] послав у Переяславль княжити. Ізяслав також послав [послів] до Святослава Ольговича і почав з ним радитися, щоби ото Ізяславу у Києві сидіти, а Святославу — в Чернігові. Але Святослав довідався, що Юрій іде, і таким чином перед Юрієм не можна [було] б їм удержатися.

Тоді ж багато лиха наробили половці навколо Переяславля, і села попалили всі, і Альтську божницю, святих мучеників Бориса і Гліба храм, запалили.

Тої ж зими рушив був Юрій[273] в Русь, почувши про смерть Ізяславову. І [коли] був він навпроти Смоленська, то прийшла йому вість: «Брат тобі помер, Вячеслав, а Ростислав переможений, а Ізяслав Давидович сидить у Києві, а Гліб, син твій, сидить у Переяславлі».

Тоді [ж] новгородці [30.1 1155[274]], прийшовши до Юрія, взяли в нього сина Мстислава князем собі.

У той же час Юрій пішов до волості Ростиславової. І Ростислав, почувши це, і тоді зібравши воїв своїх многе-множество, і приготувавши до бою полки свої, рушив супроти нього до [города] Зароя, але тут і став. І коли Ростислав тут стояв, він послав [посла] до Юрія, просячи в нього миру [і] кажучи: «Отче! Я кланяюсь тобі. Ти раніше добрий був єси до мене і я до тебе. А нині я кланяюсь тобі. Ти мені стрий єси, як отець». І Юрій сказав: «Справді, сину. З Ізяславом я не міг бути, а ти мені єси свій брат і син». [І], не спом'янувши злоби брата його, він облишив на нього гнів. І тоді цілували вони оба межи собою хреста про повну злагоду, і Юрій пішов до Києва, а Ростислав у свій Смоленськ.

У РІК 6663 [1155]. Зустрів його, свата свого Юрія, Святослав Ольгович біля [города] Синіна Моста, коло [города] Радоща, і вони зібралися обидва. Тоді ж зустрів його Всеволодович [Святослав] коло Стародуба і, приїхавши, ударив йому чолом, кажучи: «Я вже стеряв розум». А Святослав Ольгович став благати свата свого Юрія, прохаючи його помиритися із синівцем своїм[275] Всеволодовичем. Юрій тоді дав йому мир. І цілував він хреста Юрієві про все, чого той волив, і стриєві [своєму, Святославу], і повелів йому Юрій із собою піти до Києва. І рушили вони оба до Стародуба, а звідти пішли до Чернігова.

Тоді ж послав Святослав Ольгович [посла] до брата свого Ізяслава [Давидовича] в Київ, кажучи йому: «Поїдь ти, брате, із Києва. Іде до тебе Юрій. Позвали ж ми єсмо його оба». Але Ізяслав не хотів і не послухав брата свого Святослава.

І тоді, дійшовши [до] Чернігова, Святослав тут зостався, а по брата по Ізяслава послав [посла] знову, кажучи: «Піди з Києва. Нехай іде в Київ Юрій. А я тобі Чернігів одступлю, християнських душ заради, аби не погинули», — бо радився Святослав [із Юрієм] про сидіння Ізяславове в Києві. Та Ізяслав не хотів із Києва піти, тому що полюбився був Київ йому. І зостався Святослав [у] Чернігові, а Юрій став коло [города] Моровійська.

І послав Юрій [посла] до Ізяслава, кажучи: «Мені отчина Київ, а не тобі». Ізяслав тоді прислав [посла] до Юрія, благаючи, і кланяючись, [і] кажучи: «Чи я сам сів у Києві?