Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

і другий Ізяслав — Давидович, і Святослав Всеволодович, і Роман Ростиславич лютого місяця <в одинадцятий день>. Вони рушили полками своїми до города і почали тут битися коло города, біля острожних воріт, і при цьому вперли їх, [новгородців], у город, а острог у них порубали[252]. А коли ж вони, [війська Ізяслава], вийшли із острога і, відступивши од города, пішли у стани свої, то настав же після взяття острога третій[253]день. І вислав Святослав [послів] до Ізяслава Мстиславича, кланяючись і просячи миру. Хоча Ізяслав не хотів миритися з ним, та було вже к весні, і через те вони помирилися.
Мстислав Ізяславич повертається в Переяславль, захопивши половецький полон. Мал. XIII (XV) ст.

І так, цілувавши хреста межи собою, вони роз’їхалися: Ізяслав пішов з Давидовичем Ізяславом до Чернігова, а Роман у Смоленськ до отця пішов, а Святослав Всеволодович у свою волость, а Василько Юрійович у Суздаль до отця пішов.

А коли ж прибув Ізяслав у Чернігів, то тут прийшла йому вість од сина од Мстислава, що бог йому поміг половців побідити на [ріці] Углі і на [ріці] Самарі. І велику здобич він узяв, самих прогнав, вежі їх узяв, коней їхніх і скот їхній зайняв, і безліч душ християнських визволив із полону. І вернулися вони в Переяславль, воздаючи хвалу богові за таку поміч, а визволених із полону він одпустив у їхні рідні місця. Ізяслав же, почувши, що син його здоров, воздав хвалу богові, і веселилися вони тут з Ізяславом Давидовичем.

А на другий день Ізяслав рушив до Києва і ввійшов у Київ із сином своїм Мстиславом і з великою честю і з великою похвалою. Приїхали вони обидва до отця свого Вячеслава, і Вячеслав, побачивши сина свого Ізяслава здоровим, воздав хвалу богові і силі животворящого хреста, і пробували вони у великій любові і у великій веселості. І так стали вони жити.

Ізяслав же, пославши посла до брата свого Ростислава в Смоленськ, розповів йому, що сам він ходив на Святослава на Ольговича і помирився з ним, а Мстислав прийшов, половців перемігши і багато здобичі взявши. Ростислав же, це все почувши, воздав хвалу богові і силі животворящого хреста і возрадувався радістю великою.

У той же час Ізяслав послав до Володимира галицького [боярина] Петра Бориславича[254]з хресними грамотами, тому що той же і в Перемишлі з королевими мужами водив був [Володимира] до хреста. І сказав йому, [Володимирові], Ізяслав: «Ти хреста єси нам обом з королем цілував на тім, що скільки [ти взяв] Руської волості, то тобі [треба] все повернути. А ти сього всього не додержав єси. Нині ж я сього не споминаю всього, але якщо ти маєш намір хресного цілування додержати і з нами обома бути, то поверни мої городи, про які ти нам з королем хреста цілував єси. А як не хочеш оддати, то одступив ти єси од хресного цілування. І ось твої грамоти хресні. Хай нам обом з королем з тобою як бог дасть».

І сказав Володимир [Петру Бориславичу]: «Ти скажи: «Ти, брате, вибрав єси час проти мене і короля на мене привів єси. Але якщо буду я жив, то або голову свою зложу, або за себе одомщу». І сказав йому Петро: «Княже! Ти хреста братові своєму Ізяславу і королеві цілував єси, що ти всього додержиш і з ними будеш обома. А ти вже одступив єси од хресного цілування». І сказав Володимир: «Осей хрестик малий?» [І] мовив Володимиру Петро: «Княже! Хоча хрест малий, та сила велика його єсть на небі й на землі. А тобі, княже, король присилав того чесного хреста, на якому бог своєю волею руки свої простер, і допровадив його бог по своїй милості святому Стефану. І те він дав тобі знати, що цілував ти [сього] всечесного хреста, а як ти одступиш, то не будеш жив»[255]. І сказав йому Петро: «А од королевого мужа ти ж чув єси про того чесного хреста?» І сказав Володимир: «Ви сього досить мовили єсте. А нині ти вийди звідси і поїдь до свойого князя!» І Петро, поклавши йому грамоти хресні, вийшов звідти. І не дали Петрові ні повоза, ні харчу. Петро ж поїхав на своїх конях.

І як тільки Петро з’їхав із княжого двора, то Володимир пішов до божниці, до святого Спаса, на вечерню. А коли саме був він на переходах[256]до божниці і тут побачив Петра, який їхав, то поглузував над ним і сказав: «Поїхав муж руський, схопивши всі волості!» І, це сказавши, він пішов на хори.

А одспівавши вечерню, Володимир таки пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: «Ой! Се хтось мене вдарив у плече!» І не міг він із того місця ні трохи поступити, і став падати. Але тут підхопили його під руки, і однесли його в горницю, і поклали його в окріп. І [одні] говорили, що [це] ломота підступила, а інші по-другому говорили, і багато прикладали [припарок][257]. І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився