Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

зібравшись зі Святославом Всеволодовичем, поїхали обидва, поклонилися отцю своєму Вячеславу. А Вячеслав, побачивши Ростислава, сина свого, обрадувався радістю великою і сказав йому: «Сину! Осе я вже в старості єсмь і всіма ділами не можу рядити. Отож, сину, я даю тобі [те], що й брат твій держав і рядив. Так само я і тобі даю, а ти мене май за отця і честь мені складай, як ото і брат твій Ізяслав честь мені складав, і за отця мене мав. А ось військо моє і дружина моя, — ти ряди». Ростислав же, це почувши, поклонився отцю своєму Вячеславу і сказав йому: «Вельми рад я, господине і отче! Я маю тебе за отця і господина, як ото і брат мій Ізяслав мав тебе і в твоїй волі був». Початок княжіння Ростиславового в Києві

[8.Х 11 1154][269] І посадили кияни Ростислава в Києві, кажучи йому: «Як ото і брат твій Ізяслав складав честь Вячеславу, то так і ти складай. А до кінця живоття твойого — Київ твій». Ростислав тоді сказав Святославу Всеволодовичу, сестричу своєму: «Осе я тобі даю Туров і Пінськ за те, що ти приїхав єси до отця мойого Вячеслава і волость мені постеріг єси. За се і наділяю я тебе волостю». І Святослав поклонився Ростиславу і прийняв [волость] з радістю.

У той же час прийшла вість Ростиславу: Гліб Юрійович із безліччю половців ідуть до Переяславля. Ростислав тоді зі Святославом виступили з Києва до [города] Пересічна і тут почали оба збирати дружину. І пригнав посол од Мстислава од Ізяславича з Переяславля до Ростислава і до Святослава, і розповів їм, що рать примчала до Переяславля, і перестрілювалися вони з ними, [половцями].

Ростислав же, це почувши, послав сина свого Святослава в Переяславль, а Мстислав виїхав із Переяславля назустріч Святославу. І тоді, з'єднавшись, поїхали вони оба у Переяславль.

А на другий день прийшли половці до Переяславля, і [переяславці] стали битися з ними. Виїжджаючи з города, билися вони з ними кріпко. Половці ж, побачивши, що виїхала до них, [переяславців], підмога, одійшли від города[270]. А тоді, не стаючи, пішли вони за [ріку] Сулу, бо вони боялися Ростислава і Святослава [Всеволодовича]. Святослав же Ростиславич, одпровадивши половців, приїхав до отця свого і розповів, що половці пішли собі.

Ростислав тим часом, це почувши, став радитися з братами своїми, [щоб] піти [до] Чернігова на Ізяслава на Давидовича. І, так надумавши і навіть у Київ не входячи, Ростислав пішов полками своїми мимо [города]. Узявши Всеволодовича Святослава, і Мстислава Ізяславича, і торків, і киян, він перейшов Дніпро коло Вишгорода. Тут же він і став, навпроти Вишгорода, збираючи дружину свою [і] кажучи: «Аби нам упередити Юрія. Ми або його проженемо, або примиримо з нами».

А на другий день примчали до Ростислава [гінці] з Києва і повідали йому: «Отця тобі Вячеслава бог узяв». Ростислав же сказав: «А ми вчора їхали, і він [був] при добрім здоров’ї». І він, [посланець], розповів йому і сказав: «Сеї ночі веселився він зі своєю дружиною і пішов спати здоров. А як ліг, так більше й не встав, тут його бог узяв». Ростислав же, це почувши і тоді зоставивши полки свої, сам погнав до Києва. І тоді плакав він по отцю своєму, і провів його до гробу з честю великою, із безліччю народу. І положили його у святій Софії, де ото лежить Ярослав [Володимирович], прадід його, і Володимир [Мономах], отець його.

Похорон Вячеслава Володимировича. Мал. XIII (XV) ст.

І, отож, опрятавши тіло його, Ростислав поїхав на Ярославів двір, і скликав мужів отця свого, Вячеславових, і тивунів, і ключників, велячи нести майно отця свого перед себе — і одежу, і золото, і серебро. А знісши все, він став роздавати [його] по монастирях, і по церквах, і по затворах[271], і нужденним. І, так роздаючи все, собі ж він не взяв нічого, тільки хрест чесний узяв на благословення собі. А остаток майна він дав, щоб чим ото над ним справити поминки, за що свічу і просфору йому придбати. І, все це урядивши, він дав накази Мстиславові й княгині (Любаві), матері своїй, а сам, узявши решту дружини Вячеславової, поїхав назад, на ту сторону [Дніпра], до полків своїх.

Мозаїчний орнамент у Софійському соборі. XI ст.

І приїхав Ростислав у полки свої, і став думати зі Святославом Всеволодовичем, і з Мстиславом з Ізяславичем, із синівцем своїм, і з мужами своїми, маючи намір піти до Чернігова. Але мужі боронили йому піти до Чернігова, кажучи йому: «Осе бог узяв стрия твойого Вячеслава, а ти іще з людьми в Києві не договорився єси. Поїдь-но ліпше в Київ та з людьми договорися. І якщо стрий прийде на тебе, Юрій, коли ти з людьми вже дійдеш згоди, то вгодно тобі буде з ним помиритися — помиришся, а як ні, то рать почнеш із ним».

Ростислав же всього того не послухав, а рушив на Ізяслава на Давидовича до Чернігова. Почувши ж [це], Давидович Ізяслав послав [посла] по Гліба Юрійовича, щоб він прийшов із половцями до нього спішно. Ростислав тим часом, і Всеволодович [Святослав], і Ізяславич Мстислав, прийшовши, стали на [ріці] Боловосі. При цім Ростислав, і Святослав, і Ізяславич послали мужів своїх до Ізяслава Давидовича в Чернігів, кажучи: «Цілуй нам хреста. Ти в отчині своїй, Чернігові, сиди, а ми в Києві будемо. Ми ж усі разом». Ізяслав, однак, сказав: «А нині [що] я вам зробив, що ви єсте на мене прийшли? Хай як мені з вами бог дасть!» Бо, пославши [посла], він підвів був [близько] Гліба