Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

І, уладившись тут, Вячеслав та Ізяслав пішли до Києва. Юрій же зоставив у Переяславлі сина свого Гліба, а сам пішов у Городок [Остерський]. Андрій тим часом випросився у отця [піти] наперед до Суздаля, кажучи: «Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі, ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем». І пустив його отець, і пішов він до себе додому, а Юрій пішов у Городок.

Коли ж Святослав Ольгович почув, що Юрій з Вячеславом і з Ізяславом уладився і з Переяславля виведений, то тоді зібралися вони із синівцем своїм Святославом Всеволодовичем і послали [послів] до Ізяслава [Давидовича] в Чернігів, кажучи: «Брате! Мир стоїть до війни, а війна до миру. А нині, брате, ми брати єсмо між собою. Прийми-но нас до себе. А ось отчини межи нами обома — дві. Одна — мойого отця Олега, а друга — твойого отця Давида. А ти, брате, — Давидович, а я — Ольгович. Тому ти, брате, візьми [все] отця свойого, Давидове, а що Олегове, то те нам обом дай, хай ми тим поділимось». Ізяслав тоді по-християнському вчинив: прийняв обох братів своїх і отчину їм обом вернув, а свою собі взяв.

У той же час Ізяслав Мстиславич послав послів своїх до короля [угорського Гейзи], зятя свого, кажучи: «Ось Володимир галицький дружину мою і твою побив. Тож нині, брате, гадай про се, гадай. Нам обом на собі не дай бог сього облишити, а дай бог помстити за се і за свою дружину. Тому ти, брате, готуйся у себе, а я — тут. Хай як нам із ним бог дасть!».

І тоді, одрядивши полки свої, сам він пішов до Городка на Юрія, взявши берендичів, і Ізяслава Давидовича, і Всеволодовича Святослава, і підмогу Святослава Ольговича. Юрій же заперся в Городку з дітьми своїми, і билися вони з городських стін протягом багатьох днів. І тяжко було йому, тому що не було йому помочі ані звідки, і цілував він їм хреста, що «я іду вже до Суздаля», і вони одступили од нього. Юрій тоді зоставив сина свого Гліба в Городку, а сам пішов до Суздаля із Городка. Юрій же туди пішов, на Новгород на Сіверський, до Святослава до Ольговича. І він, прийнявши його з честю великою, і повози дав йому. І пішов Юрій до Суздаля.

Ізяслав же з Вячеславом сів у Києві, причім Вячеслав — на Великому дворі, а Ізяслав — [на дворі] під Угорським, а сина Мстислава він посадив у Переяславлі.

У тім же році схопили полочани Рогволода Борисовича, князя свого, і послали до Мінська, і тут його держали у великій неволі, а Глібовича [Ростислава] до себе ввели. І прислали полочани до Святослава Ольговича [послів] зі [словами] приязні, що будуть вони мати його отцем собі і будуть слухатись його, і на тім цілували вони хреста його.

У той же час преставилася княгиня Ізяславова[239].

У РІК 6660 [1152].Ізяслав Мстиславич, зібравшись із Давидовичем Ізяславом і Святославом Всеволодовичем і при цьому порадившись, розвели Городок Юріїв[240]і спалили його, навіть і божницю святого Михайла; верх був зрублений з дерева, і це згоріло.

У той же час король [Гейза] прислав до Ізяслава [посла], кажучи: «Отче! Я кланяюсь тобі. Ти прислав єси до мене про обиду [од] галицького князя, і я ж тут готуюсь. А ти теж готуйся. Ми не облишимо оба сього на собі. Хай як нам із ним бог дасть». Ізяслав тоді послав сина свого Мстислава до короля в Угри — повести короля на галицького князя. Король же, назвавши час, коли піти, послав [посла] до Ізяслава і сказав йому: «Я ось на коні вже сідаю і сина Мстислава із собою беру. І ти сідай уже на коні».

Ізяслав же, це почувши, зібрав усю свою дружину і рушив, узявши з собою Вячеславове військо все, і всі чорні клобуки, і киян ліпших, і всю руську дружину. І пішов він, а коли прийшов до Дорогобужа, то сюди приїхав до нього брат Володимир [Мстиславич]. Звідти рушили вони обидва до Пересопниці, і сюди прийшов до них Володимир Андрійович. Сюди ж прибув до них обох брат князь Святополк [Мстиславич] із [города] Володимира з військом своїм. І тоді, зібравшись усі, пішли вони до короля. Ізяслав, однак, брата свого Святополка не взяв, а зоставив його у Володимирі, а військо його із собою взяв.

І рушив Ізяслав од [города] Володимира з полками своїми по королевій дорозі, якою він, [король], приїхав був на Андрія на Володимировича з Ярославом Святополковичем, котрого і вбили тут, коло Володимира[241]. Ізяслав, отож, прийшов на Сян — ріку, що тече під Перемишль; і коли ж він перебрів ріку Сян, то сюди пригнав до нього посол од короля із сотнею дружини і сказав Ізяславу: «Зять, король, тобі кланяється і так тобі мовить: «Осе вже я тут п’ятий день стою, ждучи тебе. Поїдь-но!» Ізяслав же, це почувши, з великим поспіхом поїхав; на другий же день Ізяслав рушив до [города] Ярославля. Поминувши його, він став на обід, і сюди прислав до нього король мужа свого з військом більше тисячі. Ізяслав же, пообідавши тут, а тоді виладнавши полки свої, пішов до короля. І коли він прибував до табору, то король, сівши на коней з