Міфотворчість як обгрунтування історичного мародерства - Могильницька Галина
Історія не має забувати, що до Петра І цей народ звався русинами, а земля його звалася Руссю, а той народ, який ми звемо руським, звався московитами, а їхня земля — Мос-ковією.
У кінці минулого століття (тобто XVTTT — Г. М.) й у Франції, й у Європі всі добре вміли відрізняти Русь від Московії... Заміна ця сталася виключно через те, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб повністю злити справжні значення цих обох назв. Відновімо істину, яка освітить сучасність і дасть можливість передбачити небезпеки майбутнього.
Покиньмо свавільно змішувати в однім спільнім імені «руські» русинів, — без сумніву, слов'ян і московитів, слов'янство яких більш ніж сумнівне». (Un peuple eu-ropeen de gulnze millions oublie devant l’Histoire, Paris. - 1869, p. 80) [4.22 -23].
Так французькі вчені роз'яснювали французьким політикам ситуацію на Сході Європи, спостерігаючи, як Російська імперія переростала в імперію зла, та вбачаючи в поглинанні нею України — «небезпеки майбутнього».
Тоді французькі, як і європейські, політики залишились глухими до цих застережень і отримали спершу «жандарма Європи», а далі — «червоного монстра», що своїм вогненним диханням обпалив півсвіту.
На жаль, заколисана новітнім міфом про російську демократію, глухою до українських проблем Європа залишається й сьогодні.
А тим часом...
9 квітня 2009 р. в Москві за підтримки МЗС Росії Інститутом країн СНД, очолюваним запеклим україноненависни-ком К. Звтуліним, проведена конференція «Русскоязьічная Украйна: проблеми и возможности консолидации».
Чи уявляє собі хто-небудь із моїх читачів, щоб десь в Америці була проведена конференція «Англоязьічная Россия» чи в Німеччині - «Германоязьічная Чехия»? Очевидно, ні. Бо там «хайло разбойничье», якщо й збереглося десь у вигляді якогось рудименту, то не сміє свої розбійницькі прагнення демонструвати, як висока посадова особа, представник політичної верхівки країни. У Росії ж той же К. Затулін в інтерв'ю газеті «Новьіе известия» відверто заявляє, що серед країн, «которьіе переживают становление своей независимости,... нечего искать друзей. Среди них логичнее искать добьічу» (виділено мною. — Г. М.). Як бачимо, знову російському політику «добьічушки» прагнеться... Навіть лексика «хайл раз-бойничьих» збережена!
Своє бачення перетворення України в московську «до-бьічушку» п. Затулін виклав у доповіді на вищезгаданій конференції. Це — конституційне закріплення федеративного устрою України, надання російській мові статусу державної, збереження «православного русско-украинского единства» в лоні, ясна річ, Московського патріархату та ще заборона на будь-який перегляд історії, на висвітлення її правдивих фактів, бо це — «предательство русско-украинского единства».
Отже, «единство» по-затулінськи може базуватися лише на історичних міфах та непорушності імперської брехні, в них відображеної.
Має, має рацію провідний російський політик! Бо хіба стосунки мисливця і здобичі можуть базуватися на чомусь, окрім брехні та хитрощів?!
Але ж ми, шановний читачу, не хочемо бути нічиєю здобиччю. Ми хочемо бути повноправним і повноцінним народом у своїй повноцінній Державі, зі своєю повноцінною історією, рідною мовою, самостійною владою і самостійною Церквою.
Отож, думаймо. І дай нам, Боже, розуму!
Спонсори:
Юрій Ґелецінський
Комітет допомоги Україні, Приятелі Руху Ірина Форостян
Олександер і Валентина Полець
Галина Мартиненко в пам'ять Віктора Мартиненка
Жертводавці:
Микола і Галина Притула
Тамара Ґордон
Микола Забродський
Павло і Ольга Бреславець
Іван Сингаївський
Марія Пундак-Смага
Стефан і Ліда Голуб
Олександер і Кіра Цареградський
Петро і Ольга Матула
Борис і Любов Жура
Славко і Надія Новицькі
Василь Сітка
Петро Плювак
Аскольд Лисяк
Іван і Ніна Деркач
Ілько і Ольга Марущак
Филип і Олександра Місіонґ
Лідія Дрейк
Могильницька Галина Анатоліївна(коротка біографія)
Народилася 8 травня 1937 року в м. Одесі в родині педагогів, що належить до однієї з найдавніших і найбільш розгалужених педагогічних династій України. Дитинство протікало в мальовничому куточку Кривоозерщини, біля Південного Бугу (нині Миколаївська область), де молоду сім'ю її батьків під час літньої відпустки застала війна.
У 1954 році вступила до Одеського фінансово-кредитного технікуму. Невдовзі її виключили спершу з комсомолу, а потім і з технікуму за відвідування Церкви та відстоювання свого конституційного права на свободу віросповідання.
Працювала на різних посадах — від робітниці на заводі до художнього керівника Будинку культури.
У 1963 році, склавши екстерном іспити за вечірню школу, вступила на філологічний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, який закінчила в 1967 році. Працювала викладачем Балтського педагогічного училища на Одещині (звідки її звільнили за вихолощення комуністичної ідейності з курсу української літератури й пропаганду творчості націоналістичних письменників Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Івана Драча), інспектором шкіл Кривоозерського райвно, учителем та завучем Кривоозерської СШ № 1.
Протягом десятиліть була одним із найактивніших членів одеського руху опору комуністичному режиму.
У 1994 році повернулася до Одеси, де працювала вчителькою української мови та літератури ЗОШ № 117, головним спеціалістом відділу по роботі з партіями та громадськими організаціями Одеського міськвиконкому.
З 1997 року — викладач кафедри методики викладання гуманітарних дисциплін Одеського обласного інституту підвищення кваліфікації працівників освіти.
Відмінник освіти України. Лауреат премії імені Василя Стуса. Нагороджена орденом Святого Володимира III ступеня.
Автор кількох поетичних збірок, ліро-епічної поеми "Рогніда" і понад сотні статей суспільно-політичної, релігієзнавчої та мето-дико-педагогічної проблематики, опублікованих в українській та зарубіжній пресі, низки літературознавчих брошур, а також широко відомих в Україні полемічних книжок "Літос, або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія", "Хроніка великого ошуканства".
Книга "Міфологія як обгрунтування історичного мародерства" поглиблює і розширює коло історичних та релігієзнавчих проблем, порушених у попередніх книжках цієї серії.
Галина Могшьнииька МФОТВОРЧІСТЬЖОБГРУНГУВАННЯ ІСТОРИЧНОГО МАРОДЕРСТВА СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Арлоу Улад іімір, ТйНМНИІШ ІЮЛііцкаЙ гісторьіі. - Мінск: Польїмя, 2002.
2. Болдьіреи О, Іі, Од«ид« - 600. - Одеса: ТПКП «ЮГ», 1994.
3. БелинскиІІ ІІЛИДИМИр, Стрими Мокссль, или открьітие Великороссии.
— Київ. Пил по їм Олени ТслІГИ. Т. II, 2006.
4. Борщак І, Ідем иоПорної України п Європі в минулому. — Париж: Ук-. раїнський друкар, 1423,
5. БрайчевськнІІ М, ІО. Утиерджошої християнства на Русі. — Київ, 1988.
6. ВалиіиеискнІІ К, Иішп Грішшй. - М.: ИКПА, 1989. 4
7. Великая хроішка. О Полі.шо, І’уси и ихсоссдях XI—XII вв. - Изд. Мос-ковскогоунимсрі'итсти, І9Н7.
8. Власопський І. Нарис Історії Української ІІршюшіпної Церкви в4-хто-мах. — ііі.іо Йорк іііііідн Іірук, I9.S0,
9. Гербсрштсйн (Іішік ки о Москоііии. И щ. МГУ, 1988. '
10. Грушева,кий М. Історія України-1'уси м 11 ти томах. Гт. I—II, IX ч. І.
— К.: Наукова думка, 1992,
11. ГумилевЛ. II. В иоисках мі.імі.іііілгініоіо каретна. — СПБ, 1994.
12. ГумилевЛ. Н. От І’уси к І’осеии. М.: ‘ >ксирссс, 1993.
13. Гуцало Є. Менталі.нісп.орди. ( та пї. Ииданничий кентр «Просвіта». — К., 1996.
14. Иллюстрированная история СЧЧТ. М., 1987.
15. Иловайский Д. Собиратели Руеи. М.: ЧЛІ'ЛИ, 1996.
16. Карамзин Н. М. История гоеударетва І’оссийского. - М.: ЛТМ,
