Міфотворчість як обгрунтування історичного мародерства - Могильницька Галина
Щоправда, й слова Русь російські міфотворці не люблять. У них і Русь, навіть у найдавніші часи, — це вже Росія.
У М. М. Карамзіна читаємо: «В России до введення хри-стианской верьі первую степень между идолами занимал Перун... Кумир его стоял в Києве на холме... Перуновьім именем клялись россияне...» [16.35].
Не можу не звернути увагу шановних читачів на те, що жодної «России» (як, до речі, й України...) «до введення хри-стианской верьі» не було і в помині.
На території сучасної України існувала тоді язичницька Держава Русь, населення якої «россиянами» ніколи не звалося, а звалося русичами (в чужинській інтерпретації — ру-сами, рутенами, русинами...).
Що ж до територій майбутньої Московщини, то там у цей час (як і значно пізніше) живе народ меря, який ще не знає антропоморфних богів, а поклоняється священним каменям (і буде їм поклонятися ще досить довго), так що Перуновим іменем не тільки росіяни, про яких світ почує у XVIII ст., ай навіть їхні предки аж ніяк клястися не могли.
Ну, а про те, що Київ, де «на холме», і справді, стояв Пе-рун, ніколи не знаходився в Росії, Ви, шановний читачу, і самі знаєте. Але чого тільки не напишеш, будучи російським істориком, задля утвердження ідеї «общего отечества» і «общей истории»!..
Запросто вирішує Карамзін і проблему фінських племен, що населяли всю територію майбутньої Московщини. Переказавши вставлену в Несторівський літопис легенду про правління в цих землях варяга Рюрика, він пише: «Память Рюрика как первого самодержця Российского осталась бес-смертною в нашей истории, и главньїм действием его кня-жения бьіло твердое присоединение некоторьіх финских племен к народу славянскому в России, так что весь, меря, мурома наконец обратились в славян, приняв их обьічаи, язьік и веру» [16.43].
Так що, виявляється, в уяві Карамзіна «Россия» існувала вже у 862 — 879 pp. (часи легендарного правління Рюрика). От тільки невідомо — де? Бо правив Рюрик, за легендою, саме в тих землях, що й були заселені отими самими чуддю, ме-рею, вессю, муромою... Єдине слов'янське плем'я, що входило в його державу (якщо така коли-небудь існувала насправді),
— це новгородські словени. Але в Новгороді в ті часи Росії точно не було, бо, як відомо, князі московські сам Новгород приєднували до Росії шляхом його триразового цілковитого знищення. Але було це аж у XV — XVI ст. — двічі за Івана
III, а остаточно — за Івана IV (Грозного) у 1569 р. Та й тоді приєднували його не «к России», а до князівства Московського, яке ще й слова такого як Росія «сльїхом не сльїхивало».
Не хочеться вже й говорити про те, що й самі варяги (при-шельці зі Скандинавії) ніколи не були слов'янами, отож і Рю-рику геть не було резону приєднувати ті угро-фінські племена «к народу славянскому в (неіснуючій. — Г. М.) России» та «обращать» їх у слов'ян, «язьїка, обьічаев и верьі» яких ні він сам, ні його військо не знало. Це те саме, що ми з Вами, шановний читачу, ставши правителями якого-небудь дикого племені в джунглях, почали б із доброго дива «обращать» їх у китайців чи японців... Мабуть же, якби здуру й узялися «обращать», то «обращали» б в українців!.. А норманин Рюрик чомусь свої підвладні племена «обращає» в чужий для нього народ, у чужу для нього віру та прилучає до чужих для нього мови і звичаїв — дивина!..
Але як би там не було, а фінські племена, як твердить «пе-вец российского величия», ще за Рюрика були «твердо при-соединеньї к славянскому народу», і меря, весь, мурома і інші «обратились в славян», бо вже в IX ст. перейняли їхні «язьік, веру и обьічаи».
А тепер почитаймо, що пише з цього приводу літописець Нестор у XII ст.
Розповівши про заснування Києва трьома братами Києм, Щеком і Хоривом, літописець подає огляд племен: «По сих же братах, — пише преподобний, — став їхній рід держати княжіння в полян. А в древлян було своє, а дереговичі мали своє, а інші сиділи на Полоті, котрі полочани. Од сих же і кривичі; також сіверяни... На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері
— меря. А по Оці-ріці — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дереговичі, сіверяни, бужани.., а потім же волиняни. А то - інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва... Ці мають свою мову» [29.6].
Отже, наслідків Рюрикового «обращєнія» фінських племен у слов'ян преподобний Нестор і в XII ст. чомусь не помітив, як не зауважив і того, що вони «приняли славянский язьік». Він упевнено твердить, що меря, весь, мурома і інші, тобто всі народи, що населяють територію майбутньої Московщини, є народами неслов'янськими і мова їхня — не є слов'янською. А від того легендарного Рюрика, що з'явився в Не-сторовому літописі у пізніше вставленому тексті, до Нестора пройшло не багато не мало, а більше 250 років!
Пізніші російські історики вже соромились проблему «спільнослов'янського» походження великоросів вирішувати так примітивно, як Карамзін.
Вони придумали міф про «перетікання» слов'ян із Русі в угро-фінські землі. Отак, мовляв, жили-жили ті слов'яни на руських чорноземах, міста, поселення будували, хліб вирощували, а тоді ні з того ні з сього «перетікати» почали. Та ще й не куди-небудь, а в болотисте угро-фінське безземелля, яке, як стверджує навіть класик російської історичної науки В.О.Ключевський, ще й у XIII — XIV ст. «на каждом шагу представляло переселенцу тьісячи мелких опасностей, непре-двиденньїх затруднений и неприятностей», де «господствую-щей формой расселения чуть ли не конца XVII века бьіла де-ревня в один или два крестьянских двора» [19.56 — 57] і де, як твердить уже інший, але також російський історик, «суровая однообразная природа не могла живительно действовать на дух человека... поднимать его вьіше ежедневного, буднич-ного» [32.226].
І це пишуть ті ж російські історики, які пропонують нам повірити в міф про «перетікання» слов'ян, що нібито «по-глотілі» угро-фінські племена й утворили, як запевняє В.О.Ключевський, «великорусское племя, образовавшееся из злементов славянского и финского» [19.44].
Шановний історик не пояснює, щоправда, як ті прийшлі слов'яни могли «поглотіть» ціле море фінських племен, якщо, за його ж словами, вони «не вторгались в край финнов крупними массами, а просачивались тонкими
