Земля у рівновазі - Альберт Гор

(інфра­червоного) випромінювання, що затримується в нижніх шарах атмосфери, і таким чином ослаблює здатність атмосфери підтри­мувати глобальні температури у відносно постійному діапазоні, що забезпечує стабільність нинішньої глобальної кліматичної системи. В усіх трьох випадках зміни повсюдні і постійні. Давайте по черзі розглянемо кожну з них.

Тонший озоновий шар дозволяє більшій кількості ультрафіолето­вого випромінювання бомбардувати поверхню Землі та усіх живих істот на ній або біля неї. Багато живих форм вразливі до значного підвищення рівня цього випромінювання, включаючи чимало рос­лин, які в нормальних умовах забирають з атмосфери величезну кількість С02 через фотосинтез. Але сучасні наукові факти свідчать, що ці рослини під впливом надмірного ультрафіолетового випро­мінювання не можуть надалі здійснювати фотосинтез у попередніх обсягах, внаслідок чого підвищується рівень С02 в атмосфері.

Ми також зазнаємо впливу надмірного ультрафіолетового випро­мінювання. До найбільш відомих наслідків належать рак шкіри і катаракти, що стають усе поширеніші, особливо в регіонах Півден­ної півкулі, таких як Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка і Патагонія. У Квінсленді, у північно-східній Австралії, наприклад, понад 75% усіх громадян, хто досяг віку шістдесяти п'яти років, зараз мають якусь із форм раку шкіри, а від дітей закон вимагає носити великі капелюхи і шарфи дорогою до та зі школи для захисту від ультрафіолетового випромінювання. У Патагонії є випадки, коли мисливці знаходять сліпих кроликів, а рибалки ловлять сліпо­го лосося.

Вплив надмірного ультрафіолетового випромінювання на нор­мальне функціонування імунної системи людини менше відомий. Хоча специфічні наслідки все ще досліджуються і обговорюються, стає зрозуміло, що зростаючі рівні опромінення можуть дійсно пригноблювати імунну систему, а відтак дійсно підвищувати нашу вразливість і прискорити появу кількох нових захворювань імунної системи.

Кожного вересня та жовтня над Антарктикою й Південним океа­ном в озоновому шарі стратосфери з'являється величезна діра, і щонайменше одне місто у світі — Ушуайя в Аргентині у Патагонії — розташоване в межах відомої озонової діри. Хімічні речовини, що спричиняють виснаження озону, такі як хлорфторвуглеці, здій­снюють значно більший вплив на озоновий шар над Антарктикою з трьох причин. По-перше, оскільки повітря над Антарктикою значно холодніше, ніж будь-де на Землі, хмари формуються на значно більших висотах, утворюючи з азотної кислоти та води крихітні часточки льоду у стратосфері, де й розташований озоновий шар. За наявності цих кристаликів льоду хлор з хлорфторвуглеців може руйнувати молекули озону значно дієвіше, аніж у вільних повітряних потоках.

По-друге, сильні вітри над Антарктикою формують круговий режим, що нагадує вир, утворений відтоком води з ванни. Цей вир тримає холодне хімічне вариво — хлор, бром, озон та крижані кристалики — щільно на одному місці, наче у казані, доки не встане сонце.

По-третє, коли Сонце нарешті встає, завершується шестимісяч­на темрява антарктичної ночі, що зумовлює на вересень найнижчі температури, найвищі хмари і найсильніші кругові вітри, саме перед початком шестимісячного сонцестояння антарктичного дня. Коли перші промені довгоочікуваного світанку падають на крижаний казанець з озоном та хлором, вони запускають ланцюгову реакцію руйнування озону, аж поки фактично увесь озон в цьому казані не буде з'їдений хлором та бромом. Ось тоді й з'являється «діра» в озоні. Поступово, з нагріванням повітря постійним сонячним світлом вітри сповільнюються, і казанець втрачає свою цілісність, заповнюючи діру повітрям з решти світу, що перетікає через його край. У ході цього процесу концентрація озону в решті світового повітря роз­бавляється повітрям, бідним на озон, що витікає з казанця і пере­мішується з багатим на озон повітрям ззовні.

З моменту появи озонова діра майже щороку розростається углиб і тепер покриває площу утричі більшу, ніж територія 48 суміжних штатів США. Зловісно, що вчені виявили ознаки схожої озонової проблеми над Арктикою, що є значно ближчою до населених тери­торій, хоча повітряна циркуляція над Північним полюсом слабша, і повітря нагрівається циклонами з півдня ще до появи над горизонтом сонячних променів. Якщо Антарктика — земля, оточена океаном, то Арктика — океан, оточений сушею, яка передає тепліше повітря на північ ще до сходу Сонця. Проте деякі вчені вказують, що у середньому кожного п'ятого року вітряний вихор залишається хо­лоднішим упродовж значно тривалішого періоду. Якщо це справді так і якщо концентрації хлору і брому продовжать зростати, вчені вважають, що суттєве виснаження озону у Північній півкулі є лише справою часу.

Коли щороку близько середини листопада антарктична озонова діра розпадається, іноді від неї, як бульбашки, відколюються великі шматки діри та пливуть на північ, створюючи небезпеку для насе­лених територій Південної півкулі. Якщо б озонова діра почала з'являтися в Арктиці, такі бульбашки загрожували б значно більшій кількості людей. Та навіть без північної озонової діри озоновий шар стратосфери вже виснажився, або потоншав, майже на 10% лише за чотири десятиліття, принаймні взимку та ранньої весни. Кожному відсотку зменшення озону відповідає збільшення на 2% ультра­фіолетового опромінення нашої шкіри і збільшення на 4% захво­рювань на рак шкіри. Восени 1991 вчені відкрили нове тривожне свідчення стоншення озонового щита над Сполученими Штатами не лише взимку, коли сонячні промені слабкі, а й влітку, коли вони значно небезпечніші. Як результат, це обумовлює необхідність суттєвих змін у поведінці. Тепер слід переконувати дітей, в особ­ливості, зменшити до мінімуму перебування на відкритому сонці.

За іронією, зі зменшенням кількості озону у стратосфері надмірне ультрафіолетове випромінювання, що пронизує її, взаємодіє також і з локальним забрудненням повітря над містами й збільшує кіль­кість смогу, включаючи кількість озону на низькій висоті. Хоча озон у стратосфері захищає нас, поглинаючи ультрафіолетове випромі­нювання до того, як воно може досягти поверхні, озон на рівні поверхні Землі — це шкідливий забруднювач, що подразнює наші легені.

Хоча й інші хімічні речовини зробили свій внесок у кризу, що пов'язана з виснаженням озону, все ж основна шкода завдана хлорфторвуглецями. Той факт, що хлорфторвуглеці вже встигли завда­ти такого масштабного удару глобальній атмосфері, хоча вироб­ляються менше ніж 60 років, має спонукати нас замислитися над тим, скільки хімічних сполук з-поміж тих двадцяти тисяч, які щороку винаходяться у світі, можуть, за умов їх масового виробництва, спричинити інші суттєві зміни у довкіллі. Дуже мало з них перед застосуванням всебічно випробовуються на предмет їх впливу на довкілля — хоча, за іронією, хлорфторвуглеці належали до цих небагатьох. Саме їх доброякісна хімічна стійкість у нижніх шарах атмосфери й зробила можливим їх повільний і безперешкодний плин угору небом, де ультрафіолетове проміння врешті розтинало їх на їдке шмаття.

Що означає переглянути своє ставлення до неба? Як це вплине на світогляд наших дітей, якщо ми вимушено навчатимемо їх боятися глянути вгору? Мешканцям міста Ушуайя, що вже перебуває в ме­жах озонової діри, аргентинське міністерство охорони здоров'я рекомендує у вересні та жовтні залишатися у