Земля у рівновазі - Альберт Гор

також стимулювала міграційний потік не лише з Європи до США, але й, з огляду на те, що зміна клімату відчувалася й поза межами Європи, всередині самих США. Наприклад, історичні дані про міграцію на захід від штату Мен показують, що після «незвично холодних та несприятливих» весен 1816 та 1817 років жахливий страх перед голодом дав «свіжий імпульс зачаруванню еміграцією. Сотні людей, що мали домівки, продали їх за безцінь і, не гаячи часу, поспішили геть до далекої країни». Статистика підтверджує зв'язок між міграцією з Мену та незвичними кліматичними режимами, зумовленими у 1816-17 роках діяльністю вулкану Тамбора: вона показує, що, як тільки незвичний кліматичний режим дійшов кінця (коли вулканічний пил осів з атмосфери), у 1818-му році, у Мені поновився природний приріст населення. Подібний випадок задокументовано у Нью-Гемпширі, Вермонті, штатах Коннектикут і Кароліні. Один з очевидців писав, що «відбувалася своєрідна панічна втеча ... упродовж літа 1817-го року».

Мабуть, найбільшою в американській історії вимушеною мігра­цією був масовий виїзд зі штатів Канзас, Оклахома, Техас, частково з Нью-Мексико, Колорадо, Небраски та інших рівнинних штатів на початку 1930-х років, які називають роками Даст-Боул (Dust Bowl; дослівно «Миска Пилюки», назва посушливих районів на заході США — Ред.). Як і Великий картопляний голод, Даст-Боул став наслід­ком немудрого землекористування, яке підвищило вразливість певної території та її населення до несподіваних кліматичних змін. Упродовж 1920-х років відбулася революція у сільському госпо­дарстві штатів Високих Рівнин. Механізація означала створення трактора, комбайна, оборотного плуга та вантажівки. Це, у свою чергу, привело до «великої оранки» наприкінці 1920-х років. Сільськогосподарські експерти помилково вважали, що повторне переорювання землі аж до стану однорідності і пухкості сприятиме кращому засвоєнню та утримуванню дощової води. Агрономічні дослідження, зосереджені на різних способах підвищеного погли­нання води, зовсім не брали до уваги проблему вітряної ерозії, що стала значно серйознішою загрозою саме внаслідок цих суттєвих змін в обробітку землі.

Упродовж кількох років збирали рекордні врожаї, а ранніми ознаками вітряної ерозії нехтували. Навіть коли землю залишали під паром, її продовжували орати для того, щоб викоренити бур'яни і водночас сприяти поглинанню вологи і тим самим забезпечити хороший старт для майбутньої сівби.

Осінь 1930-го року та весна і літо 1931-го року принесли затяжні дощі і труднощі, але і рекордні врожаї. Після сухої зими, у березні 1932 року, почали дути сильні вітри і частково зняли верхній шар ґрунту. Весняні дощі були спорадичні і недостатні, а потім раннім літом, перериваючи посуху, що робила те літо в цілому незвично сухим, повінь від сильних злив розмила ґрунт. Осінь видалася дуже сухою, і з настанням зими багато полів було покинуто.

У січні 1933-го року почалася велика пилова буря, що час від часу повторювалася упродовж чотирьох років, руйнуючи врожаї, сповнюючи людей відчаєм і змушуючи багатьох переселятися у Каліфорнію або йти назад, на схід. У 1934 році міністр внутрішніх справ Гарольд Айкс порадив людям Оклахоми просто покинути свої домівки. Лише на 15% землі між Техасом та Оклахомою того року люди збирали врожай.

Ті, хто залишився, а таких була більшість, також потерпали. У штаті Колорадо редактор газети «Мортон каунті фармер» навесні 1935-го року писав:

«Зі своїх вікон ми не бачимо нічого, крім пилу, кожного разу, як стискаємо наші зуби (чи, може, вставлені або запасні), ми відчуваємо пил в нашому роті; мої вуха ним переповнені так, що нічого не чути годинами, ніс забитий так, що жодний запах не відчувається, не можу ходити, бо черевики заповнені, але не моїми ногами ... ми переживали і переживаємо пилову бурю. Упродовж двох днів справжнього життя не було. Все вкрилося пилюкою — трохи з Олд-Мексико, з Техасу, з Колорадо чи звідки там ще... Земля виглядає суха і безплідна — у всіх запилені обличчя, навіть кредитори навряд чи нас упізнають. Але виходу немає — навіть з нашого парадного входу. Ми живемо в землянці і тепер сповзаємо сходами вниз. Вистрибувати з вікна — це просто насолода, коли звикнете».

Було організовано лікарні швидкої допомоги для лікування численних хворих з «пиловою пневмонією», сукупністю бронхі­альних та інших респіраторних захворювань, спричинених і усклад­нених постійним вдиханням пилюки. Пил і курява від тривалих бур заполонили все аж до Атлантичного океану. Лише у 1937 році умови остаточно стабілізувалися.

Ясна річ, історія кліматичних змін — це водночас історія при­стосування людей до них. Наприклад, упродовж продовольчої кризи 1816-17 років значно зміцніли бюрократичні, адміністративні тен­денції сучасної держави. Фактично у кожній європейській країні центральні уряди організовували і розподіляли обмежені продо­вольчі ресурси, також імпортували нові запаси продовольства з Одеси, Константинополя, Александрії та Америки. Вперше було організовано масштабні громадські роботи, передусім для створен­ня робочих місць, з надією запобігти масовим безпорядкам та продовольчим страйкам, що супроводжували продовольчу кризу.

У 1930-х роках посуха в Даст-Боул належала до цілої низки руйнівних соціальних та економічних проблем, що призвели до навіть ще складнішого варіанта адміністративної держави, «Нового курсу» Франкліна Рузвельта.

Усі ці зміни кліматичних режимів відбувалися під час температур­них коливань на 1-2 градуси за Цельсієм. Але сьогодні, в кінці XX століття, ми спостерігаємо зміну глобальних температур у три-чотири рази більшу, що спричинює зміну кліматичних режимів, яка, очевидно, матиме величезний вплив на глобальну цивілізацію. Серед найдраматичніших наслідків, якщо спиратися на історичний дос­від, будуть масові міграції людей з територій, де цивілізація зруй­нована, до інших країв, де вони сподіватимуться знайти засоби для виживання і кращий спосіб життя — однак з непередбачуваними наслідками для обох територій.

Упродовж наступних двох десятиліть близько 10 млн. мешканців Бангладеш втратять свої домівки та засоби існування внаслідок підняття рівня моря, зумовленого глобальним потеплінням. Куди вони підуть? Кого витіснять? До яких політичних конфліктів це приз­веде? І це лише один приклад. За деякими передбаченнями, невдовзі після того, як цього лиха зазнає Бангладеш, майже 60% нинішнього населення Флориди, можливо, доведеться переселити. Куди воно подасться?

Флорида вже пережила одну з найбільших екологічно зумовле­них міграцій цього століття: за останні десять років з Гаїті до Сполу­чених Штатів емігрувало приблизно 1 млн. людей — і не тільки через політичні утиски, але і внаслідок наймасштабнішого у світі винищення лісів та ерозії грунтів, що унеможливили ведення там натурального господарства. Хоча деякі з гаїтян пристосувалися до нових умов, більшість так і не змогла цього зробити, і всі дуже потер­пали через довгу небезпечну подорож та невідоме майбутнє.

Сер Кріспін Тікейл, провідний британський дипломат і захисник довкілля, у доповіді Королівському товариству в Лондоні 1989 року зазначив, що «у низовинних берегових районах вздовж великих світових річкових систем спостерігається значна концентрація людей. Близько третини людства живе в межах шістдесяти кіломет­рів