Земля у рівновазі - Альберт Гор

У розвинутому світі ми тепер можемо врятувати більшість людей від страждань, хвороб, голоду і вимушеної міграції, які колись давно часто виникали внаслідок порушення рівноваги глобального клімату та супутніх коливань погодних режимів, від яких залежала крихка людська цивілізація. Але ми рятуємо себе за допомогою спалювання щораз більшої кількості органічного палива і створен­ня усе більшої концентрації С02. А оскільки ми продовжуємо запов­нювати кожну мислиму нішу довкілля, крихкість нашої власної цивілізації стає все очевиднішою. Крім того, із приростом населення земної кулі наша еластичність до кліматичних змін зменшується. У всякому разі зміни клімату, що ми породжуємо тепер внаслідок впливу на глобальну атмосферу, очевидно, перевищать, скажімо, ті, що породили велику продовольчу кризу 1816-19 років, або ті, що підготували сцену для «чорної смерті».

Упродовж життя одного покоління ми опинились перед небезпе­кою зміни складу глобальної атмосфери значно драматичнішої, ніж це спромігся зробити будь-який вулкан за всю історію, і її наслідки можуть зберігатися упродовж прийдешніх століть. Глобальні темпе­ратурні зміни, за які ми несемо відповідальність, мабуть, уп'ятеро більші за коливання, викликані, наприклад, малим льодовиковим періодом або глобальною кліматичною зміною, що призвела до Великого голоду 1315-17 років.

З огляду на те, що висока інтенсивність ультрафіолетового випро­мінювання ослаблює імунну систему людини, особливо в тропіках, а вибухоподібне зростання населення та урбанізація продовжують підривати традиційні типи культури, сотні мільйонів людей можуть стати ще більш сприйнятливими до хвороб, коли із зміною клімату мігрують популяції шкідників, бактерій та вірусів.

Наше дедалі агресивніше втручання у природний світ й, отже, шкода екологічним системам Землі ослабили еластичність глобаль­ного довкілля і створили загрозу його здатності зберігати рівновагу.

А як реагуватиме світ? Під час ірландського картопляного голоду сліпа відданість політиці невтручання в економіку разом з холод­ною байдужістю до страждань, антиірландським расизмом і антикатолицьким фанатизмом зробили свій внесок у трагічну нездатність Великобританії до гуманної реакції. З урахуванням досягнутого відтоді прогресу важко собі уявити, що з таким жахом могли би змиритися сьогодні. Проте в середньому кількість дітей, що вми­рають з голоду щодня у сучасному світі, більше ніж у сорок разів перевищує середню кількість тих, що вмирали щодня в розпал голоду в Ірландії. Картини того, що відбувається на наших очах, настіль­ки ж страхітливі, як і повідомлення 1846-го року. Сліпа відданість політиці невтручання в економіку, політична недолугість всередині країн, що потерпають, параліч, викликаний навіть найменшими залишками расизму, і свавільна сліпота «заперечення» сприяють продовженню нашого власного великого голоду в теперішній час. Зовсім не було б дивно почути слова очевидця з Ефіопії чи Судану, що вторять вигуку свідка жертв того голоду: «Чи ми живемо на тій же планеті, де є Сполучені Штати, Європа і Японія?»

Дійсно, сучасний кліматичний аналіз остаточно показує, що знач­не поширення голоду на тих територіях Африки, що включають Ефіопію, Судан та Сомалі, збігається з різким порушенням режиму опадів. «Спостерігалася невелика тенденція збільшення опадів до 1950-х років, коли, після відносно вологого періоду, їхня кількість [у Північній Африці та на Середньому Сході] рішуче пішла на спад», спад, що тривав та прогресував останні сорок років, супровод­жуваний одночасним «суттєвим збільшенням кількості опадів [у Європі]». Так доповідала група дослідників у часопису «Сайєнс» 1987 року після того, як було зібрано величезний масив кліматич­них вимірювань, що охоплювали півтора століття і виявили значні порушення у режимах розподілу опадів за останні десятиліття. Їхнє дослідження показало, що постійне зменшення дощів у Північній Африці та на Середньому Сході супроводжувалося їхнім відпо­відним збільшенням у Європі.

Ці дослідники стурбовані тим, що ця сорокалітня тенденція, яка є одним із багатьох чинників, що зумовлювали неодноразові й тривалі випадки голоду, — ранній наслідок глобального потепління; якщо це так, то помічена тенденція може вказувати і на ще руйнівніші зміни кліматичних режимів, якщо потепління триватиме. Інший експерт з проблем клімату Губерт Лемб, пишучи про останню сорока­літню тенденцію в Північній Африці та пов'язані з нею випадки масового голоду й імміграції, зауважив: «Деякі національні тери­торії можуть врешті-решт стати в тій чи іншій мірі непридатними для життя, якщо розвиток тенденції триватиме». Однак, незважаючи на ґрунтовні докази, дослідники клімату не надто схильні одно­значно пов'язувати глобальне потепління з цими катастрофічними змінами, бо явища, про які йдеться, надто складні.

Можна, однак, дійти до деяких неминучих висновків з їхніх спостережень. Можна напевно сказати, що слабкі суспільства посе­ред сучасної багатої цивілізації зазнають неймовірних страждань частково внаслідок зміни кліматичних режимів, незалежно від їх­ньої причини. А от решта світу здатна лише тимчасовими заходами полегшити їхні страждання.

Крім того, навіть після оприлюднених попереджень практично всієї світової наукової спільноти про те, що сучасна модель нашої цивілізації спричинює кардинальні зміни у глобальному кліматі, які, очевидно, у багато разів перевершують будь-які з пережитих за останні 10 тис. років, ми не робимо нічого, щоб ліквідувати основні причини цієї катастрофи у зародку. З історії кліматичних змін нам відомо, що вони можуть спричинити безпрецедентні суспільні та політичні зрушення, особливо у слабких, густонаселених суспіль­ствах. Як не дивно, ми нехтуємо уроками ірландського голоду й спрямовуємо глобальні режими хліборобства до безпрецедентної та щораз більшої залежності від монокультури.

Уроки трагедії Даст-Боул також не взято до уваги. Повсюдні зміни у режимах землекористування, що виявляються згубними і недоцільними, значно поширеніші сьогодні, аніж у десятиліття перед трагедією Даст-Боул. Масове вирубування тропічних вологих лісів — це, безперечно, екологічна катастрофа першої величини, у порівнянні з якою Даст-Боул блідне передусім тому, що в останньому випадку Земля може одужати за кілька поколінь, тоді як шкода у першому випадку триватиме десятки мільйонів років. Раптове зрошування величезних площ пустелі навколо Аральського моря у радянській Середній Азії — інша трагічна помилка, виправити яку буде важко, якщо це взагалі можливо.

Іноді шкода від неправильного користування землею ще під­ступніша. Наприклад, у Каліфорнії використання величезної кількості води з північної частини штату для зрошування рисових полів на південних територіях, відвойованих у пустелі, здавалося гарною ідеєю, поки наприкінці 1980-х років Захід США не наразився на нову серію посух. Під час останньої посухи (у 1930-х роках), що за серйозністю була близька до нещодавньої, Каліфорнія з її 18 млн. мешканців виявилася спроможною витримати екстремальні клі­матичні умови. У 1991 році Каліфорнія з 32 млн. людей могла би виявити таку саму спроможність, проте зараз менше ніж 80 тис. фермерів використовують 85% води штату. Внаслідок цього дія посухи була вкрай руйнівною.

У