Земля у рівновазі - Альберт Гор

масштабні успіхи. Пітсбург, колись легендарно відомий своїм густим, «суповим» повітрям, тепер одне з найпридатніших для життя міст світу. Більшість меш­канців Нешвілла навіть не знають, що їхнє місто колись називалося Кіптявий Джо. Серйозні проблеми все ще переживає Лондон, але вони не йдуть у порівняння з «вбивчими смогами» 1950-х. Карди­нально знизилися рівні смертельного стронцію-90, відколи Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері у 1960-х при­пинив більшість наземних ядерних вибухів.

Деякі успіхи у царині якості повітря створили нові проблеми. Наприклад, використання високих димоочищувачів, що застосо­вуються для послаблення локального забруднення повітря, зумовлює погіршення проблем регіонального масштабу, таких як кислотні дощі. Чим вище від поверхні землі забруднюється повітря, тим далі воно поширюється від джерела забруднення. Те, що було пітсбур-зьким смогом, стало лабрадорським кислотним снігом. Частково те, що лондонці звикли проклинати як смог, тепер палить листя скандинавських дерев.

Тоді як багато заходів, що контролюють місцеве і регіональне забруднення повітря, допомагають послабити глобальну загрозу, багато інших фактично посилюють її. Наприклад, енергоспоживаючі «скребки» (газоочищувачі), що застосовуються для контролю кислотних опадів, тепер спричиняють виділення в атмосферу навіть більшої кількості вуглекислого газу. Електростанції, обладнані скребками, здійснюватимуть глобальне забруднення повітря у фор­мі С02 приблизно на 6% більше на кожну BTU (British Thermal Unit; британська теплова одиниця — Ред.) генерованої енергії. Крім того, сірчані викиди вугільних електростанцій частково компенсують, і тимчасово приховують, регіональні наслідки глобального потеп­ління, яке ці електростанції допомагають спричинити в усьому світі.

Саме ця проблема — глобальне забруднення повітря — представ­ляє справді стратегічну загрозу, на яку ми вже сьогодні повинні реагувати. Політичні битви проти локального забруднення повітря зорганізувати найлегше, бо його безпосередні наслідки для здоров'я людей можуть бути виразно помітні в загазованому, задушливому від смогу повітрі і виразно почуті в сухому кашлі уражених гро­мадян. Битви за контроль над регіональним забрудненням повітря складніші, бо люди, що потерпіли найбільше, часто живуть у іншо­му, підвітряному районі, ніж люди, що несуть найбільшу відпові­дальність за спричинення забруднення. Проте за вирішення цієї проб­леми таки беруться, навіть якщо палкі суперечки щодо причини і наслідку тривають.

Однак політична боротьба за контроль забруднення атмосфери на глобальному рівні тільки розпочалася. Кожна людина на Землі є складовою тієї причини, що ускладнює організацію ефективної відповіді. Але кожна людина на Землі також є вразливою до її наслідків, що зумовлює важливість ефективної відповіді і робить можливим віднайдення такої відповіді — як тільки ця глобальна система стане загальновизнаною.

Один з порогів, який треба подолати перед тим, як ми усвідомимо глобальну систему, — це пануюче уявлення про безмежність неба. Деякі зі знімків, доставлених з космосу астронавтами і космонав­тами, показують, що фактично атмосфера — дуже тонкий напів­прозорий блакитний покрив, що огортає планету. Діаметр Землі у тисячу разів більший, ніж товщина напівпрозорої атмосфери, яка її оточує; якщо представити це в перспективі, то відстань від Землі до вершини неба не більша ніж година їзди пересіченою місцевістю. Насправді загальний обсяг повітря у світі дуже малий порівняно з величиною Землі, і ми заповнюємо його, суттєво змінюючи склад — щодня і щогодини усюди на Землі.

Ми б воліли не вірити цьому, але погляньмо на Північний полюс, віддалений від будь-якої фабрики чи автостради, де забруднення, відоме як Арктичний Морок (Arctic Haze), зараз упродовж зими та весни сягає рівнів, які можна порівняти з рівнем забруднення у багатьох великих індустріальних містах. Науковий аналіз вказує, що Арктичний Морок походить головно з північної Європи, роблячи її фактично особливо масштабним прикладом регіонального забруднення. Однак це також ілюструє факт, що забруднення повітря тепер сягнуло найвіддаленіших місць на планеті. Такий висно­вок підтверджують і проби повітря в Антарктиці.

Та найбільш бентежні стратегічні загрози забруднення повітря — ті, що справді повсюдні та однорідні в усьому світі. Як не дивно, ці загрози найменш вірогідні щодо заподіяння будь-якої негайної й безпосередньої особистої шкоди, і відповідно вони часто сприйма­ються як доброякісні. Але в дійсності ці зміни найімовірніше завда­ють серйозну і тривалу шкоду екологічній рівновазі самої Землі.

Молекули повітря існують у стані рівноваги; аналогічно й атмо­сфера існує у стані динамічної рівноваги з собою та з життям на планеті. Драматичні зміни у цій рівновазі, що відбулися усього за кількадесят років, можуть стати загрозою для врівноважуючої ролі атмосфери у межах більшої глобальної екологічної системи.

Більшість земних створінь посередництвом іонів посіли своє місце у на диво постійному та стійкому балансі в структурі глобальної атмосфери. Відносно невелика кількість молекул повітря в атмосфері здійснюють безперервний кругообіг через рослини та тварин з того часу, як спершу кисень у великому обсязі був вироблений фото­синтетичними мікроорганізмами 3 млрд. років тому. Ці тварини і рослини упродовж тривалих періодів часу пристосовувалися до точної комбінації молекул, наявних у повітрі протягом більшої час­тини еволюції, і вони, у свою чергу, теж впливали на склад атмо­сфери.

З кожним подихом наші легені заповнюються гомогенним зраз­ком того ж повітря — трильйонами його молекул — де є принаймні кілька молекул, що ними у певну мить свого життя також дихав Будда, і десь така ж кількість тих, які вдихали Ісус, Мойсей, Магомет, так само, як і Гітлер, Сталін і Чінгізхан. Але повітря, яким дихаємо ми, суттєво відрізняється від того, яким дихали вони. З одного боку, з молекулами повітря зараз змішані різноманітні забруднюючі речовини, що змінюються в залежності від місця, де ми живемо. Однак більш важливим є те, що концентрація певних природних компонентів штучно змінена усюди на Землі. Наприклад, кожна жива людина тепер з кожним подихом вдихає атомів хлору на 600% більше, ніж Мойсей чи Магомет. Хімічні речовини, відповідальні за цей надлишок хлору і поширені тепер у повітрі в усьому світі, вперше були застосовані у комерційних продуктах менше ніж шістдесят років тому. Наскільки нам відомо, цей надлишок хлору без­посередньо не впливає на людське здоров'я, але має небезпечний і виснажливий стратегічний вплив на здорове функціонування атмо­сфери. Він, як кислота, випалює діру у захисному озоновому щиті Землі над Антарктикою і виснажує озоновий шар в усьому світі.

Виснаження озону, фактично, є першою з трьох стратегічних — на противагу локальним чи регіональним — загрозою забруднення повітря; дві інші — це зменшене окислення атмосфери (маловідома, але потенційно серйозна загроза) та глобальне потепління. Усі три мають спроможність змінити склад усієї глобальної атмосфери і відтак підірвати вирішальну роль атмосфери в підтримуванні рівно­ваги у глобальній екологічній системі. Виснаження озону змінює здатність атмосфери захищати поверхню Землі від шкідливої кіль­кості короткохвильового (ультрафіолетового) випромінювання. Зменшення потенціалу окислення шкодить здатності атмосфери до постійного самоочищення від таких забруднювачів, як метан. Глобальне потепління збільшує кількість довгохвильового