Земля у рівновазі - Альберт Гор

Саме перед приходом «чорної смерті» чотири роки поганої погоди та неврожаїв зумовили повсюдне недоїдання й підвищили вразли­вість до хвороб, що викликало страх перед повторенням Великого голоду. Ці побоювання стимулювали імпорт зерна, зокрема з Малої Азії, що приніс заражених щурів спершу до Константинополя, а тоді до портів Мессіни та Марселя. Звідти вони разом з чумою, яку вони несли, лише за два роки поширилися так, що знищили третину населення Західної Європи.

Сама чума насправді виникла в Китаї, де перші смертні випадки зафіксовано у 1333 році. Рік перед тим, внаслідок тих самих глобальних кліматичних змін, що викликали безперервні дощі у Європі, незвичайно важкі зливи спричинили часті повені Жовтої ріки, які з 1327 року набували все більшого розмаху. Кульмінацією стала найбільша повінь середніх віків у 1332 році, коли згідно з оцінками загинуло 7 мільйонів китайців.

«Майже немає сумнівів, що вода порушила природне середови­ще дикої природи, а також людських поселень, включно з тими, де були гризуни — носії чуми», — пише історик клімату Губерт Г. Ламб. Він доходить висновку: «Мабуть, невипадково, що епідемія бубон­ної чуми, яка потім поширилася у світі під назвою «чорна смерть», почалася саме в Китаї 1333 року» — наступного після великої повені року на територіях, де розкладалася маса людських трупів.

Одне з найважливіших та найкраще задокументованих коливань клімату відоме як малий льодовиковий період (1550—1850 рр.), позначений суттєвими суспільними змінами в усій Європі. Люди проводили більше часу в закритих приміщеннях, гріючись біля камінів, що несподівано стали дуже популярними, й частково завдяки цьому розвинулися нові системи суспільних відносин. Пожвавішав обмін ідеями в галузі науки. Нового змісту в мистец­тві набули ідеали романтизму, а також концепція особистості у політиці. Щоправда, на відкритому повітрі нові кліматичні реалії для декого у Північній Європі були досить суворими.

Уявіть собі подив у місті Абердін в Шотландії у 1690 року, коли на ріці Дон з'явився ескімос у своєму каяку. Міграція європейців у напрямку Гренландії вже давно дійшла свого логічного кінця, але тепер природне середовище, сприятливе для ескімосів, простягало­ся на південь аж до островів Оркней та північної Шотландії.

Шотландці, опинившись перед занепадом рибного промислу і неврожаями, часто потерпали від голоду та стали покидати свою батьківщину. До 1691 року 100 тис. шотландців, десята частина усього населення, оселилися у близькій до Шотландії частині Ірлан­дії, в Ольстері (відомій тепер як Північна Ірландія), витіснивши та виселивши корінних ірландців, і тим самим привели в рух маховик величезних проблем та жорстокості, яка триває і понині.

Після шотландської міграції населення Ірландії в цілому про­довжувало збільшуватись. Історики загалом погоджуються, що Ірландія стала місцем соціальних і політичних безпорядків; пану­вання Англії супроводжувалося багатьма немудрими рішеннями, серед яких рішення короля Джеймса VI сприяти переселенню шотландців було лише першим. Архаїчні правила землеволодіння допомогли увічнити бідність, яка, у свою чергу, заохочувала ранні шлюби та подальший приріст населення. Між 1779 та 1841 роками кількість населення зросла на 172%, що, за оцінкою Дізраелі, зро­било Ірландію найбільш густонаселеною територією Європи. Фатальне рішення покладатися майже виключно на єдину харчову культуру — картоплю — як засіб існування створило грунт для жахливої трагедії, відомої як Великий картопляний голод.

Коли малий льодовиковий період наближався до кінця, середня температура трохи підвищилася, створивши достатньо вологі і теплі умови, що сприяли картопляній хворобі. Сучасні лабораторні дослідження показують, що специфічна хвороба картоплі, яка вразила Ірландію, Phytophthora infestans вимагає для свого розвитку щонайменше дванадцятьох годин відносної вологості 90%, тем­ператури від 10 градусів Цельсія і вище та води на картопляному листі ще принаймні упродовж чотирьох годин. Імовірність збігу таких умов була значно меншою упродовж малого льодовикового періоду, коли залежність Ірландії від картоплі тільки починалася; в середині 1840-х років умови для поширення картопляної хвороби поліпшилися внаслідок потепління.

Картопляна хвороба, вірогідно, виникла у новому сорті картоп­лі з Перу; вперше вона з'явилася 1843 року на північному сході Сполучених Штатів і наступного року у Фландрії. До літа 1845-го року спори поширилися до Ірландії. За спогадами ірландців, та зима була найтеплішою; весна також була тепла, і в червні температура піднялася у середньому на три-чотири градуси вище за середню упродовж століття температуру. В цілому те літо було другим найтеплішим у XIX столітті. На додачу до всього було 64 дні дощу у липні, серпні та вересні, причому тільки в серпні — 24.

Картопляна хвороба жорстоко вдарила по єдиній сільсько­господарській культурі, завдяки якій Ірландія жила і без якої гинула. Упродовж кількох наступних років понад мільйон людей вмерли від голоду та хвороб, пов'язаних із недоїданням. Страхітливі роз­повіді тих, хто вижив, дають певне уявлення про те, що таке голод. У грудні 1846-го року батько двох маленьких дітей в окрузі Корк вмер з голоду (мати вмерла раніше). Як свідчать документи слід­ства, «про його смерть дізналися лише тоді, коли двоє діток при­шкандибали до села Скал. Вони плакали від голоду і скаржилися, що їхній батько не говорив з ними чотири дні; вони сказали, що їхній батько був «холодний як кам'яна плита». Інші тіла, щодо яких було розпочато розслідування, належали матері та дитині, що вмерли з голоду раніше. їх останки обгризли щурі».

Тодішнє газетне повідомлення наводило типові свідчення оче­видців: «В капустяному городі я побачив тіла Кейт Бері та двох її дітей, трохи прикритих землею, її руки і ноги були цілком оголені, тіло повністю з'їдене собаками, шкіра і волосся з голови лежали за кілька ярдів від черепа; вперше глянувши на це, я подумав, що то частина кінського хвоста... Я не можу цього коментувати, але хочу запитати: ми живемо на території Великобританії?»

Практика вирощування єдиної культури замість багатьох рос­лин на великій території відома як монокультура. Проблема такої практики — вразливість до хвороб рослин або стійкого шкідника, що раптово знищує усю культуру. Ця вразливість ще вища, коли вирощується один сорт певної культури. Ірландці вирішили по­кластися на один сорт картоплі як єдине джерело продовольства, сорт, що давав максимальний врожай у кліматичних умовах, що переважали упродовж попередніх 300 років. Історія картопляного голоду — це урок про те, як штучна зміна наших стосунків з при­родою, як-от монокультура, яка не враховує примх клімату, може вплинути на здатність суспільства себе прогодувати. Вона також показує, як стрімке потепління може призвести до катастрофи.

В історії такі кліматичні трагедії, як та, що спричинила картопля­ний голод, призвели до масової міграції людей до багатших країн, особливо до Сполучених Штатів. Трьома десятиліттями раніше велика нестача харчів 1816-17 рр.