Земля у рівновазі - Альберт Гор

повторюючи схему, що вже утвердилася на Індійському субконтиненті. Фактично один з перших прикладів занепаду імперії в значній мірі внаслідок кліматичних змін стався на кілька сот миль західніше від Фатепур-Сікрі якихось двадцять чотири століття раніше. Упродовж тисячоліття до 1900 р. до нашої ери велика індійська цивілізація процвітала на територіях нинішніх північно-західної Індії та Пакистану. Потім зненацька — в часи, до яких історики клімату відносять поширення холодного полярного повітря на південь в північну Канаду — характер клімату змінився, і великі міста та поселення були поховані під піщаними дюнами Раджпутанської пустелі, змушуючи людей переселятися деінде. Так само загибель Малійської цивілізації у Західній Африці у чотирнадцятому столітті — це приклад занепаду суспільства, що, на думку істориків клімату, могло бути спричинене раптовими змі­нами клімату.

Крім того, існує таємниця Мікен, розвинутої цивілізації, що походила від Мінойської культури, батьківщини царя Агамемнона з Гомерових епічних поем, яка, проіснувавши на Егейських островах упродовж понад двох століть, раптово зникла невдовзі після 1200 р. до н.е. Історики та археологи гадали, що було вторгнення народів з півночі, бо є дані про те, що багато мікенців утікали на південь та схід, але раптовість краху залишалася загадкою. Проте недавній аналіз клімату додав до цих даних цікаві подробиці: саме перед зникненням Мікенської цивілізації різка зміна панівного розподілу вітрів і вологості в усій Європі, на Середземномор'ї, у Північній Африці та Близькому Сході несподівано призвела до зменшення опадів, від яких Мікени завжди залежали. Новий характер клімату все ще приносив вологу із заходу, через Середземномор'я, але далі з півдня і на таких низьких висотах, що дощ випадав на західному схилі гір на краю Пелопоннеського півострова. Так у Мікенах, на східному схилі гір, почалася тривала і неослабна посуха, що зне­воднила колодязі та струмки, знищила врожаї, і, зрештою, змусила людей покинути місто.

Деякі історики клімату також вважають, що та ж сукупність змін у кліматі Середземномор'я значною мірою відповідає і за ката­строфічні повені на Угорській рівнині, що, у свою чергу, призвели до значного переселення народів бронзового віку з Балкан через Босфор. Ці масові міграції фрігійців та інших народів з території теперішньої Вірменії спричинили загибель Хетської цивілізації в Малій Азії близько 1200 р. до н.е., викликавши політично та військово руйнівні масові міграції через Кіпр, Сирію, Палестину і Єгипет, відлуння яких простежується у Старому Заповіті. Завдяки тій же міграції з Угорської рівнини інша група людей переселилися на південний захід, через гірські перевали, до Італії, де стали відомі як етруски і посіяли насіння, з якого згодом постала Римська циві­лізація.

Нові дослідження пам'яток глобального клімату у Західній півкулі можуть пролити світло на загадкові злети та падіння давньої цивілізації Майя, розквіт якої припадає приблизно на 150-300 рр. н.е., на так званому Юкатані, у південній Мексиці й Центральній Америці. З досі нез'ясованих причин, що викликають жваві супе­речки серед археологів та істориків, культура Майя раптово заги­нула близько 950 р. Майя звели фантастичні міста із складними підземними водосховищами та гігантські споруди такого розміру, як ніхто інший у тогочасному світі, зокрема складні обсерваторії, з яких астрономи вираховували точну тривалість сонячного року та місячного циклу. Вони знали точний орбітальний шлях планети Венера і могли передбачати затемнення. їхні математики самостій­но відкрили математичну концепцію нуля. І все ж ця надзвичайно розвинута культура раптово перестала існувати. її міста були загадково покинуті незруйнованими. Несподівано припинилося виготовлення прекрасного глиняного посуду та різьблення, ство­рення пам'ятників, храмів, хронік, календарів, літературних творів; стрімко зменшилося населення офіційних центрів та провінції, — і все це за 50-100 років. Вчені висунули безліч теорій про причину цього — від братовбивчої жорстокості та суспільного занепаду до невідомого нашестя ураганів, землетрусів, виснаження земель, втра­ти води, надмірного розростання трав у савані та перенаселення.

Але ніхто не припускав, що крах цивілізації Майя могла спри­чинити зміна глобального клімату. Все ж історичні документи з питань клімату Західної півкулі підказують, що у 950 р. н.є. темпе­ратура піднялася і клімат змінився; саме у час загибелі Майя, далеко на півночі, Лейф Ерікссон проплив через Лабрадорське море між новими поселеннями свого батька Еріка Рудого в Гренландії та Північній Америці і став першим європейцем, що ступив ногою на землю, яку назвав Вінленд.

Так почалася глобальна кліматична зміна, відома як середньо­вічна тепла епоха. Хоча це явище вважається європейським, воно явно схоже на зміну глобального клімату, зафіксовану у Північній Америці першими європейцями, що туди прибули. Справді, при­чиною, що спонукала їх взагалі вирушити туди, була зміна клімату. Приблизно аж до 900 р. північноатлантичні морські маршрути від Скандинавії та Ісландії до нових поселень у Гренландії були повністю вкриті кригою і непрохідні. Наприкінці теплої епохи, десь у 1300 р., температура почала спадати, і крига знову заблокувала морські шляхи. Спорадичні мандрівки до Вінленду припинилися; невдовзі кораблі вже більше не могли ходити по запаси від Гренландії назад до Ісландії. Пізніше останнє покоління поселен­ців вимерло від холоду, а подорож Лейфа Ерікссона поступилася місцем в історії плаванню південного європейця Колумба.

Але що ж сталося з кліматом на Юкатані близько 950 року? Якщо новий характер клімату уможливлював поселення у Гренландії і недовго у Північній Америці, то чи не могла внаслідок цього стати непридатною для життя цивілізації Майя Центральна Америка, коли флора та фауна змінилися, шкідники мігрували на північ від еква­тора, змінився режим дощів, а пекуче тропічне сонце завдавало шкоди суспільству, що розвинулося у трохи холоднішому й гостин­нішому кліматі? Це може бути принаймні частиною розгадки зник­нення Майя.

Після періоду потепління температура знову знизилася на почат­ку XIV століття, спричинивши великі проблеми у Європі та Азії. Передусім такий перехід раптово приніс хвилі вологості з Північ­ної Атлантики, що неодноразово поширювалися на Британські острови й значну частину континенту. Упродовж майже десяти років зогнивали врожаї та розливалися ріки, прирікаючи людей у Захід­ній Європі на голод, який сягнув піку у часи Великого голоду 1315-17 років. У 1315-му році Гійом де Нанжі повідомляв з Руана та Шартру про натовпи убогих, виснажених чоловіків та жінок, що моторошними процесіями йшли до церков молитися за порятунок від безжалісних дощів. «Ми бачили велику кількість осіб обох статей, не лише з близької, а й далекої місцевості, до якої цілих п'ять льє, босих, і багатьох, крім жінок, навіть цілком голих, — писав він, — зі священиками, що йшли разом із процесією до церкви Святих мучеників». Того року й наступного врожаї зернових у Європі були повністю знищені. Ле Руа Лядюрі повідомляв, що літо 1316-го року «було настільки вологим, що не було досить доброї погоди, щоб