Земля у рівновазі - Альберт Гор

місцевості до іншої. Фактично одна з найбільших міграцій в історії — та, що привела людей до Північної Америки, а згодом і до Південної — стала прямим наслідком кліматичної зміни. Упродовж останнього льодовикового періоду, приблизно 20 тис. років тому, коли величезна кількість морської води перетворилася на лід, рівень моря був на триста футів нижчим, ніж сьогодні. Великі ділянки тих частин океанського дна, які ми називаємо континен­тальним шельфом, були сушею, і неглибокі океанські протоки, як-от Берингова протока й затока Карпентерія, були натомість земля­ними мостами. Ці мости слугували міграційними маршрутами для людей, відомих тепер як аборигени в Австралії, та азійських кочів­ників, знаних тепер у Північній Америці як корінні американці, а в Південній Америці як індіанці, або корінне населення. Коли льодо­вики відступили, рівень моря близько 10 тис. років тому знову підви­щився, залишивши корінних американців та аборигенів на їхніх нових континентах. Водночас із підвищенням температури глобаль­ний клімат встановився у такому вигляді, який у загальних рисах зберігається досі.

Фактично льодовиковий період, що так суттєво вплинув на обид­ві Америки, сформував саме коріння людської цивілізації. Малюнки у печерах, перші з відомих способів графічної комунікації людей, з'явилися 17 тис. років тому, коли люди шукали захистку і тепла упродовж найгірших і найхолодніших тисячоліть.

Чергування льодовикових періодів та потепління міжльодови­кових періодів між 1 млн. і 40 тис. років тому, як вважає більшість істориків, сприяло розвитку найпростішої суспільної організації. Археологічні та антропологічні дані показують, що кожного разу, коли лід відступав, первісні народи Євразійського материка ставали численніші, а їх культура — розвинутіша.

Між 8 і 7 тис. років до нашої ери, коли переважали сприятливі кліматичні умови, а льодовики розтанули до їх теперішнього стану, територія, відома нам як Месопотамія, була місцем створення сіль­ськогосподарських надлишків. Торгівля цими надлишками, як вва­жають, стала поштовхом до винаходу грошей, перших суспільств, що зводили цегляну та кам'яну архітектуру, і розвитку широкого спектра мистецтв та ремесел. Наприклад, Єрихон, найдавніше з відомих міст, було засноване у цей період, тоді як Європа лише почала приходити до тями після льодовикового періоду.

Пізніше менші, але все ще суттєві кліматичні коливання про­довжували формувати початок складніших суспільних утворень. Деякі історики вважають, що перша поява високоорганізованих суспільств у родючих річкових долинах Тигру, Євфрату та Нілу була викликана великим кліматичним перехідним періодом близько З тис. років тому. Новий характер клімату з посухами упродовж більшої частини року та щорічними повенями змушував суспільства скупчуватися в долинах рік. Проблема зберігання та розподілу повеневих вод для зрошування, зберігання щорічних врожаїв і розподілу запасів продовольства привела до винайдення і викорис­тання багатьох основних механізмів людської цивілізації. У Біблії пересторога Йосифа фараонові готуватися до семи років скрути, що настане після семи років достатку, відображає нове усвідомлення людства своєї вразливості до змін погодних умов. У свою чергу, коли фараон призначає Йосифа, який розтлумачив екологічне значення фараонового сну, наглядати за приготуваннями до років скрути, його рішення свідчить про зазіхання людства на те, щоб передбачати коливання клімату та готуватися до них.

Та зараз стає зрозуміло, що роль клімату для розвитку людства навіть важливіша. Антропологи, біологи-дарвіністи та фахівці з проблем клімату, включаючи Елізабет С. Верба, Фредріка Е. Грайна, Річарда Г. Клайна та Девида Пілбіма, нещодавно об'єднали історію кліматичних змін з антропологічними даними й досягли нового консенсусу — упродовж останніх 6 мільйонів років сама людська еволюція формувалася під впливом кардинальних змін у характері земного клімату. Письменник-науковець Уільям К. Стівенс вказує на «величезні результати аналізу» і зазначає, що «вчені показують важливі ролі, які відіграють клімат і екологія у форму­ванні людської еволюції».

Основний глобальний період похолодання, що поступово нас­тавав понад 5 мільйонів років тому, збігається з появою перших людиноподібних істот, названих австралопітеками. На думку багатьох учених, їхня поява зумовлена тим, що принаймні один різновид людиноподібних мавп, які жили на деревах, пристосував­ся до зникнення свого природного лісового середовища, навчив­шись добувати харч на землі і ходити на двох ногах, залишаючи руки, якими хапався за гілки, вільними, щоб тримати та переносити їжу та предмети, що згодом ставали знаряддями.

Другий глобальний період похолодання близько 2,5 мли. років тому, сильніший і різкіший, послужив «імпульсом», чи еволюцій­ним стимулом для створення нового, досконалішого відгалуження сильних австралопітеків. Потім вони були витіснені видом Ното, що з'явився близько 100 тис. років тому, після чотирьох відносно коротких (в геологічних масштабах), але дошкульних льодовикових періодів, саме перед закінченням останнього. Цей період неймовір­ної екологічної зміни сприяв істотам з більшим розумом, потрібним для пристосування до швидко змінюваних кліматичних умов. Нові відкриття, що пов'язують появу Ното sapiens з глобальними клі­матичними змінами, розгадали одну з таємниць людської історії, віднайшовши принаймні в екологічному розумінні, відсутню ланку в історії еволюції. Тоді, 40 тис. років тому, так званий культурний вибух — винайдення знарядь праці та створення ювелірних виробів — мабуть, припадає на незвично тепле тисячоліття у Європі.

Проте в межах цієї льодовикової та міжльодовикової системи від­бувалися значні коливання. Доволі слабкі порівняно з льодови­ковими періодами або із штучними періодами потепління, про які йде мова, вони, однак, були досить помітними, щоб спричинити кардинальні наслідки для цивілізації.

Наприклад, зміна клімату, відома як субатлантичне погіршення, у 500-400 роках до нашої ери призвела до зміни розподілу вітрів і вологості, а також зниження температури по усій Європі і з нею, як вважають, до закінчення бронзового віку на півночі та до герман­ських набігів на південно-східну Європу зі Скандинавії. Менше ніж через століття македонці підкорили Грецію, в чому можна вбачати більше ніж випадкове продовження міграції у південно-східному напрямку. А вже у наступному поколінні, коли клімат в усьому світі почав теплішати, приблизно 300 р. до нашої ери Олександр Маке­донський підкорив «відомий світ» і поширив грецьку цивілізацію на все Середземномор'я та поза ним.

Саме цей період відносного потепління, що розчистив альпійські перевали, які відділяють Італію від решти Європи, збігся з про­будженням імперських амбіцій Риму. Більше того, одночасне розчищення гірських перевалів в Азії призвело до розширення Китайської цивілізації і відкриття «шовкового шляху». Приблизно 750 років по тому закінчення цього періоду потепління збіглося з останніми роками Римської імперії. До багатьох пояснень причин падіння Риму історики клімату додають раптову зміну глобального характеру клімату між 450 і 500 рр. н.е., що призвела до тривалої посухи в центральній Європі, зумовленої вимерзанням, і, вірогідно, спонукала до масових міграцій, що згодом стали відомі як набіги варварів.

В Індії XVI століття величне місто Фатепур-Сікрі мешканці покинули одразу після його зведення, коли раптова зміна у характе­рі мусонів позбавила їх води. Люди, що мали намір жити там, були змушені шукати іншого місця, лише