Земля у рівновазі - Альберт Гор

змінами на їхній землі. Але нещодавно детальні кліматичні вимірювання на основі аналізу льодових проб у Гренландії й Антарктиці дозволили визначити дати основних вулканічних вивержень за усю античну історію, і вчені порівняли ці дані із даними річних кілець дерев, геології, археології та прискіпливого аналізу пам'яток давніх циві­лізацій, що стосуються історії клімату. Скажімо, китайці зберегли записи, що датуються останніми тридцятьма шістьма століттями.

Таким чином дані про річні кільця дерев та льодові проби, а також документи, залишені китайськими істориками, разом змогли описати руйнівні результати одного з найбільших вулканічних вивержень упродовж писаної історії: Санторін, що на сімдесят миль північніше Криту, вибухнув близько 1600 р. до нашої ери з силою у сто разів більшою, ніж відоме виверження Кракатау у 1883 році. Кліматичні наслідки Санторіну, мабуть, були одним з чинників раптового зник­нення невдовзі по тому Мінойської цивілізації, що панувала тисячу років на східному Середземномор'ї упродовж бронзового віку. (Деякі історики вважають, що зникнення мінойців послужило основою для Платонового опису загибелі за один день легендарної Атлантиди.)

Через п'ять століть, десь між 1150 та 1136 роками до нашої ери вулкан Гекла З в Ісландії викинув в атмосферу мільйони тонн пилу та каміння. Водночас, згідно із стародавнім китайським рукописом, збереженим на сухих бамбукових дощечках, «у По падав дощ із пилу». За словами іншого китайського автора, «упродовж десяти днів з неба падав дощ з попелу. Дощ був сірий». А за словами третього, «сніг пішов на шостий місяць, і той сніг був понад фут завглибшки ... морози знищили п'ять зернових культур ... волоконні культури не дозріли ... і була сильна злива». Цього разу археологи знайшли свідчення руйнівних наслідків також і в західній півкулі.

Шотландські археологи стверджують, що саме в цей час 90% насе­лення Шотландії та Північної Англії зникло. Більше того, аналіз зразків ґрунту показує, що надзвичайно великі опади та холод змусили тимчасово припинити хліборобство.

Десь близько 209 р. до нашої ери сталося потужне виверження, як вважають, вулкану в Ісландії, що залишило докази глибоко в щорічних нашаруваннях снігу та льоду, що вкривають Гренландію, та на мерзлих кільцях ірландських дубів. Через два роки, за слова­ми китайського історика Сим Цяна, з незрозумілих причин «був неврожай». І ще через два роки по тому китайський історик Пан Ку написав у «Хан шу», що «великий голод» вбив більше половини населення. «Люди їли один одного». Він писав, що імператор зняв законодавчі заборони на продаж дітей. Це було тоді, коли, як свід­чать китайські «Династичні записи», у 208 р. до нашої ери «зірок не було видно три місяці».

Відоме виверження вулкану Етна на Сицилії у 41 р. до нашої ери було увічнене римськими поетами, та лише недавно історики, що вивчають нові перекладені тексти, пов'язали його з катастрофічни­ми кліматичними змінами, що уразили Китай. Пан Ку описав, як Сонце було «задимлене та невиразне» і як пропадали врожаї, а ціни на зерно підвищилися більше ніж на 1000%. Він згадує про указ, що вийшов влітку і повідомляв: «Люди важко працюють на оранці та полінні, але безрезультатно. Вони потерпають від голоду, і немає способу їх порятувати».

Як не дивно, незначні кліматичні зміни, спричинені вулканічними виверженнями, також можуть відігравати вирішальну роль в одній із основних подій нашої ери, Французькій революції. У своєму видатному дослідженні історії клімату «Часи бенкету, часи голоду» Еммануель Ле Руа Лядюрі дуже докладно описує страшні неврожаї й скруту у Франції упродовж шести років напередодні революції 1789-го року, кульмінація яких припадає на жахливу зиму 1788-89 років і один з найхолодніших травнів в історії перед штурмом Бастилії. Того року врожай винограду був «украй малим».

Виявляється, що одне з найкращих доступних повідомлень про погоду тих років належить Бенджаміну Франкліну, що з грудня 1776 року був у Франції. У травні 1784 року він писав:

«Упродовж кількох літніх місяців року 1783-го, коли сонячні промені мали б найкраще зігрівати Землю в цих північних регіонах, усю Європу та частини Північної Америки огортає постійний туман. Цей туман мав стійкий характер; він був сухий, і сонячні промені, здавалося, не мали особливого впливу на його розсіювання, як це їм легко вдається з вологим туманом, що підіймається від води. Вони справді були настільки слабкими, пробиваючись крізь нього, що, сфокусовані лупою, ледве могли запалити папір. Звичайно, їх здатність нагрівати Землю влітку була надзвичайно ослабла. Тому поверхня майже замерзала. Відтак сніг на ній не танув і безперервно поповнювався. ...Можливо, зима 1783-84 років була найсуворішою за багато років».

Франклін слушно розмірковував, що «причину цього всеохопного туману ще досі не встановлено. ...Чи це була величезна кількість диму, що все продовжував влітку сочитися з Гекли в Ісландії, і того іншого вулкану [Скаптар Джокул], що піднявся з моря біля острова, і дим від якого міг поширитися різними вітрами, — досі невідомо». Він не міг знати, що на додачу до ісландських вивержень, згодом у тому ж році було зареєстровано одне з найсильніших в історії ви­вержень вулкану Асама в Японії, що найімовірніше стало основ­ною причиною незвичайної холоднечі у середині 1780-х років, неврожаїв та соціальної нестабільності напередодні Французької революції, яка різко змінила сучасний світ.

Роль клімату у формуванні людської історії є, безперечно, над­звичайно складною, і історики клімату часто обговорюють питання про те, наскільки вона визначальна. Клімат завжди взаємодіє з соціальними, політичними та економічними чинниками, що мають значний вплив на наш традиційний підхід до історії, але деякі кліматичні зрушення, вірогідно, переходять з розряду непрямих доказів до розряду надзвичайно важливих, і навіть домінуючих чинників у формуванні громадських настроїв та позицій, що пере­дують політичним змінам. Так само, як зумовлені кліматом жахливі страждання 1816-1819 років вочевидь вплинули на супутні політич­ні заворушення у Європі, спричинені кліматом страждання 1783-1789 років у Франції зіграли вирішальну роль у погіршенні полі­тичних настроїв, що й стали передумовою Французької революції. Ясно також, що кліматичні зміни були лише однією з багатьох при­чин, що вплинули на ці події. І те, що роль клімату переважно ігнорувалася у традиційній історії, не означає, що його раптом треба наділяти винятковою роллю у поясненні історичних подій.

Тим не менше, вплив кліматичних змін на політичну й соціальну стабільність цивілізації потужний, і оскільки ми розглядаємо імо­вірність того, що людство зараз змінює клімат на усій планеті на порядок масштабніше і швидше, ніж будь-що з того, що відбулося в його історії, ми зробили б добре, якби простудіювали деякі з уроків, даних природою.

Крім голоду та політичних заворушень, одним з найдраматичніших наслідків зміни клімату для цивілізації стали масові міграції з од­нієї географічної