Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

А на другий день учинили віче звенигородці, хотячи здатися. Та був у них воєвода, Володимирів муж, Іван Халдійович. І схопив він у них трьох мужів, і вбив їх, і кожного з них, перетнутого навпіл, викинув із города. Цим він і їм загрозив, [городянам], і стали звенигородці відтоді битися без обману. Побачивши ж це, Всеволод став готуватися, щоб узяти город.

На третій же день, по зорі, пішли всі вої приступом до города, билися до пізньої вечерні і запалили город у трьох місцях, та городяни [з] божою поміччю погасили. Бог ото і свята богородиця ізбавили город од лютої раті, і вигукнули [городяни]: «Киріє елейсон!»[100], — із радістю великою воздаючи хвалу богові і пречистій матері його. І вернулися звідти [князі] кожен до себе.

Всеволод тим часом, прийшовши в Київ, розболівся і послав [послів] по брата свого по Ігоря і по [брата] Святослава. І був він вельми недужий, і став під Вишгородом на острові[101]. І прикликав Всеволод також до себе киян, і став їм мовити: «Я вельми єсмь недужий. А ось вам брат мій, Ігор. Згодьтеся на нього». Вони ж сказали: «Княже, ми радо згоджуємось». І взяли вони Ігоря в Київ.

Він пішов із ними [на княжий двір] під Угорське і скликав киян усіх, і вони всі цілували йому хреста, кажучи: «Ти нам князь». Та згодились вони на нього нещиро.

А на другий день поїхав Ігор до Вишгорода, і цілували йому хреста вишгородці.

Всеволод тим часом, іще за живоття свого, послав до Ізяслава Мстиславича Болеслава[102], [князя лядського], зятя свого, а до двох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава, боярина] Мирослава Андрійовича, кажучи: «Чи стоїте ви на хреснім цілуванні братові своєму Ігореві?» І вони сказали: «Стоїмо».

А на другий день преставився Всеволод[103], місяця серпня в перший день. І, опрятавши тіло його, положили його в церкві святих мучеників [Бориса і Гліба].

Ігор же поїхав до Києва і скликав усіх киян на Гору, на Ярославів двір, і цілували вони йому хреста. І знову зібралися всі кияни коло Турової божниці, і послали вони [послів] по Ігоря, кажучи: «Княже! Поїдь до нас». Ігор тоді, узявши брата свого Святослава, поїхав до них і став із дружиною своєю, а брата свого Святослава послав до них на віче.

І почали кияни складати вину на тивуна[104] на Всеволодового, на Ратшу, і на другого тивуна, вишгородського, на Тудора, кажучи: «Ратша нам погубив Київ, а Тудор — Вишгород. Тож нині, княже Святославе, цілуй нам хреста [сам] і за брата свойого. Якщо кому [з] нас буде обида, то ти суди». Святослав тоді сказав їм: «Я цілую хреста [і] за брата свойого, що не буде вам насильства ніякого. А ось вам і тивун. Хай [буде] по вашій волі». І Святослав, зсівши з коня, на тім цілував їм хреста на вічі. Кияни ж усі, зсівши з коней, стали мовити: «Брат твій — князь і ти». І цілували хреста всі кияни з дітьми на тім, що Ігоря вони не будуть обманювати, ні Святослава.

І Святослав узяв ліпших мужів-киян, і поїхав з ними до брата свого Ігоря, і сказав: «Брате! На тім цілував я їм хреста, що будеш ти до них ставитися справедливо і любити». Ігор тоді, зсівши з коня, цілував їм хреста на всім, чого волили вони і брат [його], і поїхав на обід.

Вони ж, [кияни], кинулися на Ратшин двір грабувати і на мечників[105]. І послав до них Ігор брата свого Святослава з дружиною, і він ледве втишив [їх].

У той же час послав Ігор [посла] до Ізяслава [Мстиславича і] сказав: «Осе брата нашого бог узяв. А ти чи стоїш на хреснім цілуванні?» Він же ні одвіту йому не дав на ту річ, ні посла до нього [не] послав.

І не вгоден був киянам Ігор, і послали вони [послів] у Переяславль до Ізяслава, кажучи: «Піди, княже, до нас. Ми хочемо тебе».

Ізяслав же, се почувши, зібрав воїв своїх і рушив на нього з Переяславля, взявши благословення у [церкві] святого Михайла в єпископа у Євфимія. І перейшов він Дніпро [бродом] коло [города] Заруба[106], і тут прислали до нього [послів] чорні клобуки і все Поросся, і сказали йому: «Ти — наш князь. А Ольговичів ми не хочемо. Поїдь-но вборзі, а ми — з тобою».

І рушив Ізяслав до [города] Дернового, і тут зібралися всі клобуки і порошами. У тім же місці прислали до нього [послів] білгородці й василівці, так само кажучи: «Піди, ти — наш князь, а Ольговичів ми не хочемо». У тім місці приїхали од киян мужі, кажучи: «Ти — наш князь, поїдь.