Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

вони не поїхали, а послали брати [послів] до Всеволода, кажучи: «Ти осе в Києві сидиш, а ми просим у тебе Чернігівської і Новгородської волості[74]. А Київської ми не домагаємось». Але він од Вятичів не одступався, а давав їм чотири городи, що їх ми раніш назвали. Вони тоді сказали: «Ти нам старший брат. Якщо ти нам не даси, то [доведеться] нам самим про себе подбати».

І, розсварившись зі Всеволодом, поїхали вони од Києва до Переяславля раттю на Вячеслава [Володимировича]. Та коли вони билися поблизу Переяславля[75], Всеволод послав[76][воєводу] Лазаря Саковського з печенігами і з воями Вячеславу на поміч. Ізяслав же [Мстиславич], почувши, що прийшли на стрия його раттю, поїхав уборзі з військом своїм до Переяславля і бився з ними. І поміг бог Ізяславу, і, не змігши встояти, побігли вони в городи свої.

У той же час Ростислав [Мстиславич] ішов із смоленським військом до зятя свого [Всеволода Ольговича] в Київ. Та, почувши, що билися Ольговичі коло Переяславля зі стриєм його, з Вячеславом, і з братом його Ізяславом, він пішов на волость їхню і взяв навколо [города] Гомія волость їх усю.

А Ізяслав, почувши, що брат його пустошить волость їх, уборзі поїхав із Переяславля в землю Чернігівську і розорив коло Десни села їх і навколо Чернігова. І так, спустошивши волость їх, вернувся він до себе з честю великою.

Ігор же [Ольгович], порадившись із братами своїми, захотів одомстити за себе. І поїхали вони до Переяславля вдруге, і стали коло Переяславля, і, бившись три дні, та не досягнувши нічого, вернулися до себе.

Сережка. Золото, перегородчаста емаль. XII ст. Сережка. Золото, перегородчаста емаль. XII ст.

І послав по них Всеволод брата свого Святошу [Давидовича], кажучи їм: «Брати мої! Візьміте у мене з дружбою, що я вам даю — Городець, Рогачов, Берестій, Дорогичин, Клечеськ», — [і] наказавши їм: «Більше не воюйте з Мстиславичами». І вони вволили волю його, і покликав він їх до себе в Київ, і приїхали вони до нього всі вкупі.

Всеволод же, не хотячи того, щоб брати з’єдналися в однім помислі, послав [послів] до обох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава], кажучи їм: «Одступіте ви оба од обох братів моїх, а я вас наділю». І вони обоє, переступивши хресне цілування, відступили од Ігоря і од Святослава до брата Всеволода. Всеволод же, рад бувши розлученню їх і уладившись щодо [своєї] волості, дав їм Берестій, Дорогичин, і Вщиж, [і] Орміну. А братам обом, пославши [послів], він дав: Ігореві — Городець Юріїв і Рогачов, а Святославу — Клечеськ і Чорторийськ. І так вони розійшлися.

У той же рік Вячеслав [Володимирович], домовившись із Всеволодом, дав Переяславль Ізяславу [Мстиславичу], синівцю своєму, а [сам] Вячеслав пішов у Туров. Всеволод же синові своєму Святославу оддав Володимир. І не подобалось це Ольговичам, братам Всеволодовим, і заремствували вони на нього: «Дружбу він має з Мстиславичами, з шуряками своїми, а з нашими ворогами, і обсаджався ними навколо, — і нам на безголов’я та безмістя, і собі». І так говорили йому брати, і докучали йому, [щоб] піти раттю на Мстиславичів, та він волі їхньої не вчинив.

Того ж року оддав Всеволод дочку свою Звениславу в Ляхи, за Болеслава [Високого][77].

У ту ж зиму послав Всеволод сина свого Святослава [та] Ізяслава Давидовича з Володимиром [Володаревичем], з галицьким, у поміч свату[78]своєму, [князеві лядському], Володиславу на братів його на менших, на Болеславичів. І зібралися вони всі коло [города] Чернечська, і, пустошивши, вернулися, узявши більше мирних ляхів[79], аніж ратних.

У РІК 1143

У РІК 6651 [1143]. Поставили єпископа у Чернігів, на ім’я Онофрія.

У той же рік привів Всеволод за сина свого Святослава [Марію][80]Васильківну, [дочку] полоцького князя [Василька Святославича]. І зібралися брати всі, і безбожні ляхи, і пили у Всеволода, і тоді розійшлися.

Тої ж зими вийшов Ізяслав [Мстиславич із Переяславля] до стрия свого Юрія [Володимировича] в Суздаль. Та, не поладивши з ним, він пішов до брата свого Ростислава в Смоленськ, а звідтіля пішов до другого брата свого, [Святополка], в Новгород і там же зимував. І прийшов Ізяслав із Новгорода у Переяславль свій, побувавши у братів своїх.

Того ж року Ізяслав оддав дочку свою до Полоцька за Борисовича за Рогволода[81]. І Всеволод, князь київський, прийшов [у Переяславль] із жоною [Марією] і з усіма боярами на весілля.

У той же рік поставили єпископа в Полоцьк, Козьму.

У той же рік була [така] буря велика, якої ото не було ніколи, навколо [города] Котельниці, і рознесла доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати — наче рать узяла,