Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
І тут [до Святослава Ольговича] прибігли зажитники[125], бо в них берендичі захопили трьох мужів. Святослав же, довідавшись, що ті прийшли на нього, послав на них диких половців, і схопили вони в них декількох берендичів. Вість же була Святославу [та], що прийшов на нього Ізяслав Давидович, нахвалившись, і взяв із собою дружину у братів, і без возів він прийшов був, на конях, з трьома тисячами [мужів]. І Святославу не виходило з голови: або ж оддати жону, і дітей, і дружину в полон, або голову свою зложити.
Отож Святослав, порадившися з братами, і з половцями, [і] з мужами своїми [і] поклавши надію на бога і на святую богородицю, вийшов насупроти нього в день четверга, місяця січня в шістнадцятий день. А було в той день Покладення вериг [на] святого апостола Петра, і тоді бог і сила животворящого хреста погнали їх.
Ізяслав Мстиславич і Володимир Давидович, пославши брата свого Ізяслава [Давидовича з воєводою] Шварном, самі пішли обоє вслід за ним. Та коли вони пройшли Болдижів ліс і тут стали були на обід, то прибіг муж до Ізяслава Мстиславича і сказав йому: «Брата тобі Ізяслава побідив Святослав і дружину вашу!» Ізяслав же Мстиславич, це почувши, сильно спалахнув серцем на Святослава, бо він, [Ізяслав], був хоробрим і сильним на рать.
І приготував він до бою воїв своїх, і рушив на Святослава до Корачева, і Давидович Володимир із ним, і Святослав Всеволодович із ним. Дружина, яка втікала, зустріла їх і верталася назад до Корачева. А Ізяслава [Давидовича] не було, лише ополудні приїхав він до них.
І пішов Ізяслав Мстиславич і Володимир Давидович. Весь той день, аж до ночі, вони йшли до Корачева і стали, не дійшовши [до] Корачева. А коли була пора лягати спати, то прийшла їм вість із Корачева, що Святослав почув од приятелів, що Ізяслав Мстиславич іде на нього до Корачева з братами.
І пустошили вони коло Корачева багато, і втік за ліс у Вятичі Святослав Ольгович. [А Ізяслав Мстиславич] сказав братам своїм, Володимиру [й] Ізяславу Давидовичам: «Чого ви оба хотіли єсте [з] волостей, те я вам добув. Ото — Новгород, а щодо Святославової волості — і те вам обом».
А сам він вернувся до Києва і таке сказав: «Що ж буде Ігореве в тій волості — чи челядь, чи добро, — те моє. А що буде Святославової челяді і добра, — те розділимо на частини». І так вони вчинили, і прийшов Ізяслав Мстиславич до Києва.
А Ігор [Ольгович] розболівся був у порубі і став вельми недужий. І прислав Ігор [посла] до Ізяслава, благаючи, і кланяючись, [і] кажучи так: «Брате! Я осе вельми єсмь недужий. Тому прошу я в тебе постригу, бо був у мене намір постригтися іще за княжіння мойого. Нині ж у біді сій я недужий єсмь вельми і не сподіваюсь собі живоття». І він, зжалившись, сказав: «Якщо був у тебе намір постригтися, у цьому ти волен єси. Але я тебе і без сього випускаю задля недуги твоєї».
Постриження Ігоря Ольговича. Мал. XIII (XV) ст.
І тоді, пославши [посла], звелів він розібрати над ним поруб. І таким чином вийняли його з поруба, вельми недужого, і однесли його в келію. І на восьмий день тільки вернув йому бог душу, бо не міг він ні пити, ні їсти, і повелів він єпископу Євфимію постригти себе.
Потім бог одпустив йому неміч, і привели [його] до Києва в монастир святого Феодора [Тірона]. І прикликав він ігумена [Онанію] і братію, звершивши [те], що обіцявся, — постригся в монастирі святого Феодора в схиму.
А Давидовичі пішли до Брянська, а Всеволодович Святослав — у Корачев. І послав він [посла] до [города] Козельська до Святослава [Ольговича], стрия свого, сказавши йому: «Ізяслав же Мстиславич пішов до Києва, а Давидовичі обидва із смоленським Ростиславом хочуть іти вслід за тобою». І, отож, Давидовичі, прийшовши, стали в Брянську, а Святослав [Ольгович] із Козельська пішов до [города] Дідославля. [Звідти] ж пішов Святослав до [ріки] Осетра, і тут одступив од нього Іванко Берладник до Ростислава [Мстиславича], смоленського князя, взявши у Святослава двісті гривень срібла та дванадцять гривень золота.
Коли ж Святослав прийшов у городок Колтеськ, то тут прислав йому Юрій [Володимирович] на поміч тисячу латників[126] дружини білозерської. І Святослав, узявши собі [цю] дружину, збирався їхати з білозерцями на обох Давидовичів до Дідославля, та в той час став знемагати Іванко Юрійович і був вельми недужий. Святослав тому не поїхав од нього, ні дружини [не] послав.
Вони ж обоє, [Давидовичі], почувши, що Юрій прислав до нього, [Святослава, дружину] на поміч, не одважилися вслід за ним іти, а, скликавши вятичів, сказали їм: «Се ворог є і нам обом, і вам. Постарайтеся ж убити його підступом і дружину його перебийте. А майно його — на здобич[127] вам». І тоді вернулися вони обидва з Дідославля.
У той же час пішли два Юрійовичі, Ростислав [і] Андрій, до Рязані на Ростислава на Ярославича. А Ростислав утік із Рязані в Половці, до [хана] Єльтука.
У той же час Святослав [Ольгович] одпустив вуїв[128] своїх, [Тюнрака Осулуковича і брата його Камосу], що про них ми попереду написали,
