Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

до Всеволода в Київ. Галичани ж усю неділю билися після Івана з Володимиром, та поневолі одчинилися йому в масляну неділю. Володимир же, увійшовши в Галич, багатьох людей порубав, а інших покарав карою лютою.

Тої ж зими Всеволод [Давидович] оддав двох Всеволодківен, Володимирових внучок,[90] — одну за Володимира за Давидовича, а другу за Ярославича, за Юрія, обох однієї неділі.

У той же рік закладена була церква канівська святого Георгія [Побідоносця] Всеволодом-князем, місяця червня в дев’ятий день.[91]

У РІК 1145

У РІК 6653 [1145]. Послав Всеволод [послів] по братів своїх, по Ігоря і Святослава, і по Давидовича по Володимира, і [по] Ізяслава [Мстиславича], і прийшли вони до Києва.

А тоді з’явилася звізда превелика на заході, випромінюючи світло[92][…][93].

«… І нам Володимир посадив Мстислава, сина свойого, після себе в Києві, а Мстислав — Ярополка, брата свойого. А тепер я мовлю: «Коли мене бог візьме, то я після себе даю братові своєму Ігореві Київ». І довелося Ізяславу Мстиславичу, який багато замишляв, і всім братам, що сіли у Всеволода на сінях, цілувати хреста. І сказав їм Всеволод: «Ігорю! Цілуй хреста, що будеш ти з братами у дружбі. А ви, Володимир, і Святослав, і Ізяслав, цілуйте хреста Ігореві, [що тільки те візьмете], що він вам дасть, але по своїй волі, а не по неволі». І цілували вони у повній згоді хреста. І сказав їм Всеволод: «Запрошує мене Володислав, лядський князь, на обох братів своїх». І сказав Ігор: «Ти не ходи, а підемо ми».

Георгіївський (Успенський) собор у Каневі. 1144 р. Сучасний вигляд.

І рушив Ігор із братом своїм Святославом і з Володимиром [Давидовичем], а Ізяслав Мстиславич розболівся і не пішов із [города] Володимира; пішов [також] Святослав Всеволодович. І прийшли вони на середину землі Лядської, знайшли двох братів Владиславових, Болеслава [Кучерявого] і Мешка [Старого], які стояли за болотом.

І, переїхавши на сю сторону, поклонилися вони обидва Ігореві з братами його, і, цілувавши хреста межи собою, так [усі] сказали: «Якщо хто переступить хресне цілування, на того бути всім». І дали вони оба брату своєму Владиславу чотири городи, а Ігореві з братами — [город] Визну. І тоді вернулись [Ольговичі] до себе, багато здобичі взявши.

Тої ж зими помер Святослав[94], син Ярославів, у Муромі, а брат його Ростислав сів на столі; а до Рязані послали меншого Ростиславича — Гліба.

Тої ж зими Владислав, лядський князь, схопивши мужа свого Петрка, осліпив його, і язика йому врізав, і майно його розграбував; тільки з жоною [Марією] і з дітьми вигнав [його] із землі своєї, і пішов він у Русь. Як ото євангельське слово говорить: «Якою мірою міряєш, такою [і] тобі одміряється»[95]. Він бо, схопивши підступно руського князя Володаря [Ростиславича] і помучивши його, майно його покрав усе, але його, [Володаря], бог по декількох днях не одкинув. Про нього ж було в попередніх роках писано[96].

У той же рік перенесла благовірна княгиня Олена, яска, князя свого Ярополка [Володимировича] із гробниці в церкву святого Андрія [Первозваного] і положила його коло Янки [Всеволодівни][97].

У РІК 1146

У РІК 6654 [1146]. Всеволод зібрав братів своїх, Ігоря і Святослава, — якого зоставив у Києві, — і з Ігорем пішов до Галича, і з двома Давидовичами, [з Ізяславом] і з Володимиром, і з Вячеславом Володимировичем; [пішли також] Ізяслав і Ростислав Мстиславичі, синівці[98] його; і Святослава він узяв, сина свого, і Болеслава [Високого], лядського князя, зятя свого, і половців диких усіх.

І було многе-множество воїв, і йшли вони до Галича на Володимирка [Володаревича]. І був дощ, і стік сніг [за] божим промислом, і тому йшли вони на повозах і на санях […][99]