Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
За сотню ярдів трохи праворуч від Мікі виднівся заповітний тунель. Проте, звернувши праворуч, Мікі потрапив би прямісінько в пащу Блискавки. Стало очевидно, що, навіть добігши до груди каміння, Мікі опиниться в лапах ворога, перш ніж встигне пірнути в тунель. Якби пес зупинився і дав відсіч, теж зустрів би неминучу смерть, адже ззаду долинало хекання інших вовків. За десять секунд Мікі й Блискавка зупинилися на краю провалля над рікою.
Мікі розвернувя й кинувся на переслідувача. Він відчув близькість смерті, і перед лицем загрози спрямував усю ненависть проти звіра, що його наздогнав. Противники зчепилися й повалилися на землю. За два ярди від урвища Мікі вгризся зубами в горло Блискавки, і тієї ж миті на них навалилася решта зграї. Вовки, відчувши порожнечу під лапами, шугонули вниз зі скелі. Мікі тим часом не розчепляв смертельної хватки і разом із противником перекрутився кілька разів у повітрі, а потім відчув сильний удар. Падіння пса пом’якшило тіло Блискавки. Проте удар був таким сильним, що, попри величезну рятувальну подушку з вовчого тіла, Мікі був приголомшеним і майже зомлів. Минула хвилина, перш ніж пес звівся на лапи. Блискавка лежав непорушно — він сконав. Поблизу нього лежали тіла двох інших вовків, які впали зі скелі внаслідок скаженої гонитви.
Мікі глянув угору. Під зоряним небом виднілася верхівка скелі — висота, з якої він гепнувся, була нічогенькою. Мікі обнюхав тіла трьох мертвих вовків і повільно почовгав уздовж підніжжя скелі. Зрештою він дійшов до якоїсь розколини, проліз у неї і влігся зализувати рани. Виявляється, у світі буває дещо страшніше за капкани Ле Бо, ба навіть страшніше за саму людину.
Трохи згодом Мікі поклав велику голову на передні лапи: зоряне сяйво ставало тьмянішим, меркнула яскрава білизна снігу… Мікі заснув.
Роздiл 15
Біля закруту річки Трі Джекпайн, у лісових хащах між річкою Шаматава й Гудзоновою затокою, ховалася хатина трапера Жака Ле Бо. В усьому краї не було жорстокішої людини, крім хіба що Дюрана, який полював на лисів за сотню миль на північ. Вони з Жаком багато в чому конкурували. Ле Бо був здоровилом із набряклим похмурим обличчям і примруженими зеленими очима — віконцями безжальної душі, якої, щоправда, він, може, й не мав. Ле Бо був найгіршим лиходієм. Перешіптуючись у затишних тіпі, індіанці говорили, що в цього чоловіка вселилися всі злі духи пращурів.
На лихо, Ле Бо обзавівся дружиною. То б нічого, якби вона була відьмою, лихою й безжальною, як чоловік. Аж ні! Дружина трапера була милою жінкою незвичайної краси, якої не псували навіть бліді щоки й голодні очі. Вона тремтіла при появі чоловіка й служила йому, як невільниця. Подібно до собак, вона була ВЛАСНІСТЮ безсердечного мисливця. Подружжя мало дитину. Втративши одне дитя, бідолашна матір повсякчас жахалася думці, що й друге може померти, і мучилася від болю й страху.
«Le bon Dieu! Я молюся за тебе ангелам-охоронцям! Присягаюся, ти БУДЕШ ЖИТИ!» — примовляла вона, притискаючи маля до грудей. Тоді очі жінки блищали, на блідих щоках грав рум’янець — обличчя спалахувало колишньою красою. «Колись — КОЛИСЬ…» — бурмотіла жінка, та ніколи не завершувала фрази. Навіть із дитиною не ділилася вона тим потаємним, що мала на думці. Часом у снах вона бачила втрачену молодість і СЕБЕ юною. Спогади вривалися в її свідомість, коли перед уламком старого дзеркала вона розчісувала чорні блискучі коси, що довгими пасмами сягали аж стегон. Попри побляклу красу і всупереч тиранії чоловіка, волосся лишалося незмінно прекрасним. В очах і рисах жінки таїлося дівоцтво, що могло б розквітнути знову, якби Доля нарешті виправила помилку й звільнила її від згубної присутності Господаря. Затримавшись біля дзеркала трохи довше, жінка раптом почула, як за вікном рипить сніг від важких кроків.
Очі молодої жінки миттю згасли. Ле Бо пропадав на капканах відучора, і повернення змусило її затремтіти від страху. Він двічі застукував її біля дзеркала й жорстоко обзивав лайливими словами, бо вона, бачте, марнує час, милуючись собою, а мала б патрати здобич на продаж. Другий скандал скінчився тим, що чоловік сильно штовхнув її й розбив дзеркало. Уламок, що був завбільшки з її худорляві долоні, жінка тепер берегла. Однак більше вона не попадеться. Жінка прожогом сховала дзеркало в надійному місці й заплела густі пасма в косу. Погляд похолов, очі забігали в передчутті лиха, і на всі таємниці, що гріли душу, опустилася невидима вуаль. Дружина пішла зустрічати чоловіка зі звичним жіночим поривом і навіть надією.
До хати ввалилося похмуре зле страховисько. Чоловік був не в гуморі. Він кинув на підлогу свіжу здобич, тицьнув у неї пальцем і, люто зіщулившись, глянув на жінку.
— Той клятий пес знову приходив! — гримнув він. — Дивись-но, як він зіпсував ільку, а ще викрав приманки й повалив КЕКЕКИ. Par les mille cornes du diable[35], я його прикінчу! Присягаюся, розірву на шмаття, як піймаю — а таки піймаю бестію. Завтра точно піймаю. Розберися зі шкурами, але спочатку дай їсти. Заший шкуру ільки в місці розриву й намасти шов жиром, щоб на торговому посту нічого не помітили. Tonnerre de Dieu[36], от біснувата! Чому вона завжди в тебе волає, коли я повертаюся? Відповідай, паскудо!
Ось так привітався Ле Бо з дружиною. Жбурнув снігоступи в куток, потупав ногами, струшуючи сніг, і взяв з полиці над плитою свіжого пресованого тютюну. Знову вийшов надвір. На обличчі жінки були відчай і безнадія. Із важким серцем вона заходилася готувати їжу.
Ле Бо пішов до псарні — загороди, обнесеної частоколом із віття молодих дерев. Посеред неї була облаштована буда. Жак любив хвалитися своєю зграєю їздових собак, мовляв: між
