Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Нанет тричі спостерігала з вікна хатини за моторошною боротьбою чоловіка з псом. Одного разу не стрималася й, сховавши обличчя в долонях, заридала. Коли Ле Бо повернувся й заскочив дружину в сльозах, він потягнув її до вікна і змусив дивитися на закривавленого напівмертвого Мікі, який валявся в клітці. Того ранку Жак ішов перевіряти капкани. Його вилазки зазвичай затягувалися аж до вечора наступного дня. Щойно трапер губився серед лісових хащів, Нанет бігла до загороди.
У цей час Мікі забував про дволапе страховисько. Часом пес був таким побитим, що майже нічого не бачив і ледь тримався на лапах. Тоді він повз до решітки й лизав ніжні руки Нанет, які та боязко до нього простягала. Згодом Нанет брала з собою закутану дочку, схожу на маленьку ескімоску. Мікі неймовірно тішився: дзявкав, метляв хвостом і припадав до землі, показуючи, що обожнює двох дівчат.
На другий тиждень ув’язнення сталася дивовижна для песика подія. Ле Бо пішов, а надворі шаленіла буря, тому Нанет не наважувалася винести дівчинку з хатини. Жінка пішла до клітки. Від хвилювання серце вискакувало в неї з грудей. Вона відчинила загороду й повела Мікі в хату! Якщо Ле Бо довідається про витівку…
Сама лише думка про це змусила Нанет здригнутися.
Відтоді вона постійно забирала пса до хати. Якось жінка заціпеніла від жаху, коли Ле Бо завважив плями крові на підлозі й підозріло на неї глянув.
— Я порізала палець, — збрехала вона й, миттю відвернувшись, ТАКИ порізала його собі. Коли Жак глянув на її руку, то побачив замотаний палець і кров, що проступала на пов’язці.
Після цього випадку Нанет уважно стежила за підлогою.
Хатина, де господарювала жінка й агукало маля, поступово стала раєм для Мікі. Якось Нанет зважилася лишити пса на ніч. Лежачи біля милої серцю колиски, Мікі невідривно водив поглядом за господинею. Нанет почала готуватися до сну досить пізно. Перевдягнулася в довгу м’яку сорочку, сіла коло Мікі й гріла голі ступні біля вогню. Вона розпустила дивовижні коси і почала розчісуватися. Мікі вперше побачив жінку розплетеною — по-новому прекрасною. Блискучі коси пасмами спадали на плечі і груди жінки й діставали аж до підлоги. Солодкий аромат підповз до ніздрів Мікі. Він підповз ближче й тихенько заскавулів. Пес уважно спостерігав, як Нанет закінчила розчісуватися й тонкими пальцями заплітала волосся у дві коси. Перш ніж погасити світло, жінка виконала ще один дивний ритуал: підійшла до дерев’яного ліжка попід стіною, дістала зі сховку під ковдрами маленьке розп’яття зі слонової кістки й, тримаючи його в руках, опустилася навколішки на збиту з колод підлогу й зашепотіла. Мікі слухав молитву. Йому було невтямки, що жінка просила в Господа захисту для дитинки — маленької Нанет, яка мирно спала в колисці.
Потім жінка заколисала дівчинку на руках, погасила світло й лягла в ліжко. Мікі лежав тихо до самого ранку, щоб жодним звуком їх не потурбувати.
Прокинувшись удосвіта, Нанет побачила, що Мікі поклав голову на край ліжка біля дівчинки. А мала тим часом солодко спала, притиснувшись до грудей матері.
Розпалюючи вогнище того ранку, Нанет відчувала незвичне піднесення: їй хотілося співати. Ле Бо мав повернутися аж увечері, і вона ніколи б не наважилася розповісти йому, як проведе цей день із псом і дочкою. Нині був день її народження. 26 років! Здавалося, за ці роки вона прожила два життя, одне з яких — вісім нелегких років подружнього життя з тираном. Та сьогодні вони втрьох влаштують свято. Ранок минув у святковій метушні, і в хаті витав новий дух — дух щастя.
Колись давно, до зустрічі з Ле Бо, Нанет мешкала у Вотерфаунді, де індіанці прозвали її «Тента Пенаш» (Маленька Пташка) за неймовірно ніжний голос. Ось і сьогодні вона співала, готуючись до святкування. Сонце зазирало у вікна хатини, Мікі весело дзявкав і метляв хвостом, а дитятко лепетало й агукало — про злого господаря всі забули. Нанет теж забула і знову стала дівчинкою — милою й гарною, як у ті часи, коли старий індіанець крі Чорна Сосна (тепер уже його не було серед живих) казав, що вона народилася з квітів. Нарешті святковий обід був готовий, і, неймовірно потішивши дочку, Нанет посадила Мікі на стілець за столом. Песик почувався безглуздо, а виглядав так кумедно, що Нанет заливалася сміхом — аж на довгих чорних віях виступили сльози. Присоромлений Мікі зістрибнув зі стільця. Нанет підбігла до нього, пригорнула і вмовила повернутися до столу.
Надвечір Нанет прибрала сліди святкування й закрила Мікі в загороді. Впоралася вона саме вчасно, бо, щойно знищила останній доказ, побачила на узліссі Ле Бо в супроводі Дюрана — його знайомого й конкурента, який полював на хутрових звірів трохи далі на північ, на краю пустирищ. Дюран відправив із індіанцем хутра у Форт-О’Ґод і тепер на санах, запряжених двома собаками, прямував на південний захід — кілька днів погостювати в кузена. Дорогою до торгового поста Дюран зустрів Ле Бо на мисливській стежці.
Ле Бо розповів дружині про зустріч, і Нанет спантеличено глянула на Дюрана. Жак і його гість були тією ще парочкою — хіба Дюран був трохи старшим. Нанет якось звикла до жорстокого обличчя чоловіка, а от Дюран видався їй страховиськом. Він лякав жінку, тому вона зраділа, коли обидва вийшли з хати.
— Зараз покажу тобі бійця, який розправиться з твоїм слиньком так само легко, як твій пес роздер сьогодні кролика, месьє! — хвалився Жак. — Я тобі розповідав про нього, але маєш побачити на власні очі!
Ле Бо прихопив із собою палицю й батіг.
У відповідь на удари Мікі несамовито загарчав, буцімто тигр, що вискочив із джунглів. Приголомшений Дюран ледве видушив із себе:
— MON DIEU! Оце диявол!
Нанет спостерігала з вікна за тим, що відбувається. Крик обурення вирвався з її горла. Усередині неї загорілося досі не знане полум’я: нарешті вона відчула сили боротися і не боялася. Протягом багатьох років чоловік убивав у ній жіночність — і ось тепер щось відродилося! Душа Нанет звільнилася від кайданів. З’явилася віра, сила і сміливість. Жінка вибігла
