Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Коли за дві сотні ярдів дволапий звір почув брязкіт металевого механізму, він зупинився, відсапуючись із зловісним блиском в очах.
— Попався! — видихнув він і потягнув за повідок, щоби Вбивця поквапився. — Він попався, Нето, Червоне Око! Ось він, наш злодюга — ти з ним розправишся. Але не вбивай його. Я тебе відв’яжу і скажу: ФАС!
Мікі припинив борсатися й втупився у звірів, які наближалися. У мить небезпеки страх перед людиною кудись подівся. У жилах Мікі закипала войовнича кров, його охопила шалена лють. На песика зійшло інстинктивне прозріння. Ось де вороги — дволапий звір і Нета-Вбивця, а зовсім не щелепа, яка затиснула його лапу. Мікі добре пам’ятав усі колишні пригоди. Людину з палицею в руці він бачив не вперше. А Ле Бо тримав палицю. Однак Мікі не боявся. Він уважно спостерігав за Нетою. Господар спустив Убивцю з повідка, і той, напружившись і наїжачившись, зайняв вичікувальну позицію за десять футів від Мікі.
Мікі почув голос звіра на двох лапах:
— Фас, чортяко! ФАС!
Мікі все чекав, не здригнувшись жодним мускулом. Він добре засвоїв суворі уроки виживання в дикій природі: чекай, спостерігай і використовуй розум. Мікі припав до землі й поклав морду між передніми лапами. Трохи вищирився — зовсім трохи, та й беззвучно. Його очі загорілися і втупилися в противника. Ле Бо ошелешено спостерігав. Несподівано для себе трапер відчув піднесення, аж ніяк не пов’язане з жагою помсти. У його капкани ще ніколи не потрапляв такий звір — жодну рись, жодного лиса чи вовка, які будь-коли попадалися в лещата, не можна було порівняти з Мікі. Ле Бо ще не бачив пса з очима, як ті, що втупилися нині в Нету. Трапер затамував подих.
Крок за кроком, а тоді дюйм за дюймом, Вбивця підкрадався. Десять футів, вісім, шість… а Мікі досі не ворушився й навіть не кліпнув. Нета загарчав, як тигр, і кинувся.
Те, що сталося далі, не могло зрівнятися ні з чим, що доводилося бачити Жакові Ле Бо за все життя. Неймовірно швидко — так що трапер ледве встиг вловити поглядом ці рухи — Мікі прослизнув під черево Нети, потягнув за собою ланцюг капкана, розвернувся і схопив Вбивцю за горло. Ле Бо за цей час не встиг би навіть порахувати до десяти. Противники зчепилися на землі. Трапер стиснув рукою палицю й здивовано спостерігав за боєм. Він чув, як клацають зуби, і розумів, що то зуби Дикого Пса; він чув гарчання, що поступово переходило в передсмертне хрипіння, і розумів, що воно виривається з горла Нети. Ле Бо почервонів від збудження, очі в нього заблищали — він тріумфував.
— TONNERRE DE DIEU! Він загризе Нету до смерті! — ошелешено вигукнув трапер. — NON, ніколи я не бачив такого пса. Я збережу йому життя; це він буде битися з виродком Дюрана у Форт-О’Ґод! Чорт забирай, я…
Ще мить — і Вбивця був би мертвим. Ле Бо підняв палицю й підступив до бійців. Стискаючи зубами горло Нети смертельною хваткою, Мікі боковим зором завважив нову небезпеку. Він не зволікаючи розчепив зуби й відскочив тієї миті, коли Ле Бо завдав удару. Уникнути палиці Мікі вдалося лише частково — трапер влучив у плече і приголомшив пса. Мікі з блискавичною швидкістю скочив на лапи і спрямував атаку проти Ле Бо. Француз віртуозно володів палицею, бо все життя вправлявся в цій майстерності. Він зробив несподіваний боковий випад, і Мікі отримав удар по голові неймовірної сили. Кров зацебеніла з пащі й ніздрів пса, йому запаморочилося в голові й потемніло в очах. Проте Мікі знову кинувся на людину, дістав ще один удар палицею й почув зловтішний вигук Ле Бо. Трапер ударив утретє, учетверте і вп’яте, але Мікі щоразу вставав. Злорадство в очах Ле Бо змінилося на страх, хоч він і продовжував орудувати зброєю. Шостий удар не влучив, і зуби Мікі клацнули на грудях дволапого ворога. Пес розідрав цупке пальто і навіть сорочку трапера, як шмат паперу, і відчув смак людської крові. Якби зір Мікі не затуманився від ударів палицею, наступної миті він схопив би противника за горло. Ле Бо закричав, усвідомивши, що опинився в смертельній небезпеці.
— Нето! Нето! — покликав він і відчайдушно замахав палицею.
Нета не зреагував. Можливо, він збагнув, що господар зробив з нього монстра. Дикий світ відчиняв двері на свободу. Коли Ле Бо покликав удруге, Вбивця нишком пошкандибав геть, лишаючи криваві сліди. Трапер бачив його востаннє. Можливо, Нета, який на чверть був вовком, приєднався пізніше до вовчої зграї.
Ле Бо дивився вслід колишньому улюбленцеві. Тоді завдав Мікі ще одного удару палицею й знову схибив. Трапера врятувала лише фортуна. Ланцюг капкана натягнувся, і Мікі відкинуло назад тієї миті, коли Ле Бо вже відчував на собі гаряче дихання пса. Мікі гепнувся на бік і, перш ніж устиг оговтатися, дістав важкий удар палицею, що вдавив його голову у сніг. Усе довкола потемніло. Мікі не ворушився. Він лежав, немов мертвий, але чув, як відсапується й переможно вигукує дволапий противник. Чоловік із чорним серцем, якого щойно відділяли від неминучої смерті кілька ланок ланцюга, страх як тішився перемогою й тим, що лишився живий.
Роздiл 17
Коли Жакова дружина Нанет вийшла надвір після обіду, вона побачила на узліссі чоловіка, який щось тягнув за собою по снігу. Відтоді як трапер заговорив про дикого пса, вона потай жаліла тварину. Задовго до появи дитини, яка тепер гріла їй душу, Нанет мала собаку, до якого прив’язалася всім серцем. Коли вона вийшла за Ле Бо, той пес був єдиним, хто дарував їй любов. Проте жорстокий чоловік по-варварськи забрав і цього друга, тож Нанет сама підштовхнула улюбленця шукати щастя на волі в дикому світі. Зрештою туди подався й Нета. Нині жінка молилася, щоб псові, який грабував капкани, вдалося втекти.
Ле Бо наближався, і Нанет вгледіла, що чоловік тягнув змайстровану з чотирьох жердин волокушу. Трохи згодом жінка роздивилася, кого чоловік транспортував саморобною волокушею, і, не стримавшись, тихо зойкнула від жаху.
Чотири лапи Мікі Ле Бо міцно прив’язав до
