Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Ле Бо затягнув бранця в хату, поклав на підлогу і розглядав, вдоволено потираючи руки. Нанет завважила, що чоловік у напрочуд доброму гуморі, і чекала, що буде далі.
— Клянуся всіма святими, це треба було бачити. Він мало не вбив Нету, — вигукнув Жак. — OUI! Схопив мого пса за горло так швидко, що я й оком не встиг змигнути. Та ще й двічі мало не загриз мене до смерті, коли я бив його палицею. DIEU! Це щось! Дюрановому псові буде непереливки, коли я привезу цього собацюру у Форт-О’Ґод. Поставлю на нього багато грошей. Можна сміливо закладатися, що цей боєць розправиться з Дюрановим менше ніж за дві секунди. Це ж просто скарб! Подивися за ним, Нането, а я зроблю для нього окремий загін. Бо як відправлю його до швори, він мені всіх псів загризе на смерть.
Мікі проочив за ворогом, який вийшов з хатини, і швидко перевів погляд на жінку. Вона наблизилася, нахилилася над ним і дивилася блискучими очима. Мікі хотів було загарчати, але гарчання застрягло в горлі. Уперше в житті йому зустрілася ЖІНКА. Він відразу відчув, що це зовсім інше створіння, абсолютно не схоже на людей, які йому досі траплялися. Серце побитого й закривавленого пса завмерло. Нанет до нього заговорила. Ніколи в житті не чув Мікі такого голосу — ласкавого, ніжного, голубливого. А потім сталося диво: жінка присіла навпочіпки й торкнулася руками його голови!
Тієї миті в душі Мікі прокинулося щось забуте кілька поколінь тому — чого не відав ані його батько, ані дід. Ті пережитки лишили в його крові пращури, які були «просто собаками», гралися з дітьми, відгукувалися на поклик господині й божествили людину. Нанет побігла до плити й повернулася з кухлем теплої води та м’яким рушником. Жінка змивала кров із голови пса й весь час говорила до нього голубливим, ласкавим голосом, сповненим жалю й любові. Мікі заплющив очі: він тепер не боявся. Пес полегшено зітхнув. Йому захотілося лизнути тендітні білі руки, які подарували мир і спокій. Потім сталося дещо неймовірне. У колисці прокинулося дитя: дівчинка сіла й кумедно залепетала. Такої мови Мікі ще не чув. Для нього це була весняна пісня Життя, яка схвилювала більше, ніж будь-що раніше. Пес широко розплющив очі й заскавчав.
Жінка радісно засміялася — сміх видався несподіваним і дивовижним навіть для неї самої. Вона побігла до колиски й повернулася з дитинкою на руках. Нанет присіла біля песика, а дівчинка звивалася всім тілом: побачивши нову іграшку на підлозі, вона простягла рученята, зачеберяла ноженятами в крихітних мокасинах, заагукала й засміялася. Мікі спробував вивільнитися з тенет і ткнутися носом у прекрасне створіння. Він забув про біль. Набряки й рани на морді більше не турбували. Заціпенілі, міцно зв’язані й закоцюблі лапи розслабилися. Кожнісінькою клітиною змученого тіла пес горнувся до матері й дитини.
Краса жінки розцвіла. Вона все ЗРОЗУМІЛА, і її добре серце знову відчуло себе живим й забуло про тирана. Її очі засяяли, як зорі на небі, бліді щоки зарум’янилися. Вона посадовила дитя і продовжила омивати голову Мікі теплою водою. Якби Жак мав у душі бодай щось людське, він милувався б дружиною, побачивши цю картину. Жінка, яка схилилася над псом, уособлювала чисте й прекрасне материнство і, забувши тієї дивовижної миті про тирана-чоловіка, була схожа на милосердного ангела. Ле Бо справді випало стати свідком священної миті. Він увійшов у хату безшумно і спостерігав, як дружина розважає пса балачками, сміється й зітхає, а малеча дриґається, агукає й розмахує рученятами, радіючи маленькому щастю.
Ле Бо вишкірився й вилаявся. Нанет відсахнулася так, ніби її вдарили.
— Ану вставай, дурепо! — злісно крикнув він.
Нанет послухалася й відійшла, узявши дитину на руки. Мікі відчув переміну і, завваживши Ле Бо, по-вовчому загарчав. У його очах знову загорілося вороже полум’я.
Ле Бо повернувся до Нанет. Дружина, яка притискала до грудей маля, була тієї хвилі неймовірно гарною: очі досі світилися, з лиця не зійшов рум’янець, а товста коса впала на плече, виблискуючи в сяйві передвечірнього сонця, яке зазирало у вікно. Проте Ле Бо цього не бачив.
— Якщо ти мені, мені, паскудо, зробиш із цього пса кошенятко, як із Міну, я тебе…
Не договоривши, він стиснув здоровенні кулаки й блиснув на жінку розлюченими очима. Нанет не потребувала довгих пояснень. Вона все зрозуміла. Чоловік бив її частенько, та спогади про один випадок не полишали ні вдень, ні вночі. Якщо колись Нанет дістанеться Форт-О’Ґод і набереться сміливості, то розповість LE FACTEUR[38], як два роки тому чоловік Жак Ле Бо вдарив її в груди в період лактації і завдав травми, через що дитя померло. Вона б розказала все, якби знала, що їй і дитині не загрожуватиме помста тирана. Врятувати їх мав силу лише LE FACTEUR — голова торгового поста Форт-О’Ґод, розташованого за сотню миль від хатини подружжя.
Добре, що Ле Бо не міг прочитати думок дружини. Пригрозивши, він пішов до Мікі й потягнув його з хати до змайстрованої з віття клітки, у якій минулої зими тримав двох лисів. Коротким ланцюгом завдовжки десять футів він прив’язав Мікі за шию до жердини клітки, заштовхнув у клітку й лише після цього розрізав ножем сирицеві ремені та звільнив бранця.
Протягом кількох хвилин Мікі не ворушився, доки до закоцюблих і затерплих кінцівок не прилила кров. Тоді пес звівся на лапи й глянув на Ле Бо, який тріумфально захихотів і пішов до хати.
Потягнулися нестерпно довгі дні пекельних мук і страждань — нерівної боротьби між сильним дволапим здоровилом і нескоримим чотирилапим псом.
— Я тебе зламаю, чортяко! Присягаюся! ЗЛАМАЮ, чуєш? — не втомлювався повторювати Ле Бо, приходячи до клітки з палицею й батогом. — Ти ще приповзеш до мене, не сумнівайся. OUI! Коли я скажу «взяти», ти будеш битися! Затямив?
Клітка була маленькою, тому Мікі
