Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

У РІК 6708 [1200][660]. Того ж року завершив він стіну ту місяця вересня у двадцять і четвертий день, на страсть святої первомучениці Фекли.

У той же день приїхав у монастир великий князь Рюрик, кир Василій, із христолюбивою княгинею [Анною], і з сином Ростиславом та Володимиром, і з дочкою своєю Передславою, і з невісткою, [жоною] Ростиславовою [Верхуславою]. І поставив він кутю у [церкві] святого Михаїла, і молитву приніс про прийняття труда старання свойого, і спом'янув писання Златоустого: «Добра молитва, що [мовиться] устами, а тим паче немічними»[661], вчинив пир немалий і трапезу з приготовленням. І нагодував він ігуменів з ченцями усіма, і всякий чин церковний, і обдарував усіх, од перших і аж до послідніх, не тільки тут сущих, але й тих, що прилучилися тоді. І возвеселився він духовно, що прийшов І у діло такий цесарський задум його.

А ігумен же Мойсей і вся братія во Христі велегласно восхвалили бога і святого Михаїла і великого князя поздоровили, яко єдиними устами глаголячи: «Дивне сьогодні бачили очі наші. Многі бо, що були раніш од нас, «бажали бачити [те], що ми бачимо, але не бачили і чути не сподобилися»[662], що бог нам дарував твоїм княжінням. Ти бо не тільки ізбавив єси нас од приниження нашого, але й, зі славою приймаючи нас, поставив на просторіні ноги рабів твоїх. Ми ж, смиреннії, що воздамо тобі за благодіяння твоє, що ти його чиниш і вчинив єси нам? Бо ж сам ти його не потребуєш, а тільки зітхання й молитви і за здоров’я, і за спасіння твоє. Але бог милості воздасть тобі одплатою за труд і архістратиг Михаїл, що йому ти послужив єси по правді.

Ти ж, що за волею Христа державно милосердствуєш про всіх за звичаєм твоїм добрим, і нашої простоти писання прийми яко дар словесний на похвалу доброчесностей. У скарбницю бо княжіння твойого любов і благовоління кинувши, яко вдовиця та дві мідниці[663], і[про] інше ми, на милість твою надіючись, узяти слово за волею господа дерзаєм.

І, отож, не із скудності нашого нищеумства, а з діл твоїх приклад здобувши, ми з преподобним Мефодієм говоримо. Бо сьогодні збулись божественні слова його, що їх він виклав у своїх власних написаннях, віщаючи: «Мале небо — [це] богомудрого душа, яка завше повідає про славу божу правдивістю віри, і словами істинними, і ділами добрими. Небеса — це безсловесне єство, також спізнаванне самостійно, але тільки через світло сонця і зростання місяця [та] через окрасу — зорі. Вони за велінням владики незмінно бережуть мірила часу, повідають славу його, щоб усі, які пильно глядять на творця, восхвалили його за це добре творіння»[664].

Тут же це більш над усе через тебе, [княже], виявляється: слова бо [твої] чесні, і діла боголюбні[665], і держава самовладна, до бога піднесена славою вище од зір небесних, — вона не тільки бо в руських краях відома, але й сущим далеко в морі. «По всій бо землі розійшлися, — за пророком [Давидом], — богомирні слова твої»[666], і в кінець всесвіту — христолюбиві твої діла, що за них усі прославляють владику твойого. Нехай бо, побачивши діла ваші добрі, — віщав євангеліст, — прославлять «отця вашого, що є на небесах»[667]. Віднині бо многі боголюбці пізнаються, котрі без лінощів прагнуть іти вслід за тобою, взявши тебе за провідника, — яко Мойсея новий сей Ізраїль, — що виводить із рабства немилосердя і з мороку скупості. Звідси бо, не на березі ставши, а на стіні, тобою зведеній, я співаю тобі пісню побідную, немов Маріам колись[668].

Сьогодні, за Ісайєю, обновляються острови[669] і говорять праведних душі, бачачи оновлення святого храму господнього старанням твоїм за волею господньою, [і] як і при Зоровавелі[670], визволившись од вавілонського одчаю.