Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого».

У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»).

(обратно) 18

Додано з Лавр.

(обратно) 19

Додано з Погод.

(обратно) 20

У Лавр, «июня въ 11 день»; ім’я і походження другої жони Володимира Мономаха поки що невідоме.

(обратно) 21

У Лавр, «августа въ 1 день и въ часъ 8 нощи».

(обратно) 22

В Іп. «селелукомъ»; у Лавр. «со селукомъ»; в Акад. списку «со оселукомъ».

(обратно) 23

Додано з Лавр.

(обратно) 24

У Лавр, «въ 4 день».

(обратно) 25

В Іп. «къ строеви своему»; у Лавр. «къ стрыема своима», — тобто, до обох стриїв — Вячеслава та Андрія Володимировичів.

(обратно) 26

Тут — чоловіка Ізяславової сестри Ксенії. У 1129 р. її разом з чоловіком Брячиславом, свекром Давидом Всеславичем (жона якого невідома) та іншими полоцькими князями (див. про це прим. 2 до 1130 р.) було вислано у Візантію, де вона й померла невідомо коли разом з усіма вигнанцями, крім Василька (Рогволода-Василія) та Івана Рогволодовичів-Борисовичів. Більше в літописі ці князі не згадуються, а новгородець-паломник Добриня Ядрійкович (Андрійкович, пізніше — новгородський архієпископ Антоній), який 1200 р. відвідав Константинополь, свідчить у своїх записках, що він бачив, де тут «лежить блаженая княгиня Ксенія Брячиславля».

(обратно) 27

В Іп. і Лавр, дата, очевидно, невірна — «декабря вь 13», в Радз. і Акад., гадаємо, правильна — «декабря 23».

(обратно) 28

Батько Георгія Шимон (Симон), родом варяг, воєвода Всеволода Ярославича, один із засновників Києво-Печерської лаври, добре відомий із «Києво-Печерського патерика».

(обратно) 29

У Воскр. уточнено, що Мстислав вислав у Візантію Давида, Ростислава і Святослава Всеславичів та двох синів недавно померлого Рогволода-Бориса Всеславича (жона його невідома) — Василька (Рогволода-Василія) й Івана, їх вислано за те, що вони ухилилися від боротьби з половцями, навіть співчували їм. А саме до Візантії заслали їх тому, що всі вони доводилися родичами тогочасному візантійському імператорові Іоанну II Комнину: його рідна сестра Варвара-Ірина, тоді, правда, вже небіжчиця, була третьою жоною Святополка Ізяславича (див. прим. 3 до 1113 р.), троюрідного брата їхнього батька Всеслава Брячиславича. Крім того, син Іоанна II Комнина Олексій був одружений з (Добродією-Євпраксією) — Іриною, дочкою того самого Мстислава Володимировича (див. прим. 1 до 1122 р.), який заслав цих Всеславичів. Як вважають, жона наймолодшого Всеславича — Святослава-Георгія Софія (її ім’я атрибутовано за грецьким текстом актових печатей) теж належала до роду (тітка?) Іоанна II Комнина. Доповнюючи генеалогію полоцьких князів, нагадаємо: з «Житія Єфросинії Полоцької» (до чернецтва — Передслави), дочки Святослава і Софії, відомо, що в неї була сестра Городислава (в чернецтві — Євдокія) і брати — Вячеслав і Давид. Вячеслав від невідомої жони мав двох дочок — Киріанну (в черницях — Огафію) та Ольгу (в черницях — Єфимію). Єфросинія постригла в черниці також свою двоюрідну сестру, дочку дядька-стрия Рогволода-Бориса, Звениславу (під ім’ям Євпраксії). Зі своїм братом Давидом та Звениславою-Євпраксією Єфросинія 1172 року вирушила до Константинополя та Єрусалима (в якому й померла 23 травня 1173 р.); при цьому в дорозі вона зустріла імператора Мануїла І Комнина (теж сина Іоанна II Комнина), — який ішов в Угри садити на престол Белу III, — і він «з великою честю послав її в Царгород». У цьому «Житії» виступає також удова-черниця, невідома на ім’я жона померлого в 1116 р. дядька-стрия Єфросинії Романа Всеславича. З Лавр, відомий ще один син Святослава-Георгія — Василько (жона його невідома). Давид Святославич, за Новг. І та за Татіщевим, від невідомої жони мав двох синів — Бориса та Гліба. Борис від першої, невідомої на ім’я, жони мав двох синів — Вячка (відомого також із «Хроніки Лівонії» Генріха