Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
І, це все розмисливши, він поклав[це] собі на ум, і не облишив бог бажання його, а причислив його до вибраного свойого стада, в лик монаший. Коли ж сподобив його творець свойого ангельського чину, він радувався душею і тілом, і побачивши жона, княгиня його, що він прийняв монаший чин, постриглася і сама княгиня його.
Дощечка з азбукою для писання по восковій поверхні. Писала для писання по бересті. Новгород.
Стіл же свій Давид дав синівцю своєму Мстиславу Романовичу, а сина свого Костянтина він у Русь послав на руки брату своєму Рюрикові. А самого [його] понесли, недужого, в монастир до [церкви] святих мучеників Бориса і Гліба на [річку] Смядиню. І, ввійшовши в монастир [і] звівши руки свої до неба, він молився, говорячи: «Владико, господи боже мій! Господи, поглянь на неміч мою і побач смирення моє, що нині проймають мене, бо, на тебе уповаючи, я терплю. І за все це дякую я тобі, господи: що смирив ти єси душу мою і в царствії твоїм зробив мене причасником молитвами пречистої твоєї матері, пророків, і апостолів, і мучеників, і всіх преподобних святих отців. А так як навіть ті, постраждавши і вгодивши тобі, випробувані були дияволом, мов золото в горнилі, то їх молитвами, господи, до вибраного твойого стада, з правобічними вівцями причисли мене».
І було живоття його до того-таки дня, і він, слабий, відчувши, що знемагає перед одходом душі, глянувши на небо і воздавши хвалу богові, говорив: «Безсмертний боже! Я восхваляю тебе, за все воздаю, цар бо ти єси всім один, ти воістину подаєш своїм створінням все багатство [своє] їм на радість. Сотворивши бо світ сей, ти дбаєш, дожидаючи душ, яких ти послав, щоби тим, які добре життя прожили, воздати честь яко бог, а тих, що не підкорилися твоїм заповідям, оддати суду. Весь бо суд праведний — од тебе, і життя безконечне — од тебе, ти благодаттю своєю милуєш усіх, що приходять до тебе».
І, скончавши молитву, звівши руки до неба, він оддав душу свою в руки божії, і прилучився до отців своїх і дідів своїх, сповнивши спільний довг, од якого не втекти всякому рожденному.
І було княжіння його у Смоленську вісімнадцять літ, а всіх літ од рождення шістдесят без трьох.
Церква Михаїла в Смоленську. Сучасний вигляд. Майолікові плити для підлоги. Білгород. XII ст.
Того ж року, місяця грудня в шостий день, благовірний князь Рюрик звершив церкву кам’яну святих Апостолів у Білгороді. Коли він приїхав із Києва, то освятив церкву кам’яну святих Апостолів, єпископію білгородську, великим освяченням[645] блаженний митрополит Никифор і єпископ І Андріян, єпископ юр'євський, який добре правив престолом тої церкви. Споруджена була вона благовірним і христолюбивим князем Рюриком Ростиславичем, висотою ж і величиною [значна], і всякою іншою окрасою дивовижно оздоблена. Як говорить творець притч [Соломон]: «Вся прегарна ти, улюблена моя, і плями нема на тобі»[646].
Тоді ж князь із однодумною княгинею [Анною] і з дітьми, що їх бог послав, зізвав духовний той пир: єпископа Андріяна, юр'євського єпископа, і архімандрита Василія, печерського ігумена, Мойсея, ігумена [монастиря] святого Михайла Видобицького, і інших ігуменів, і чорноризців, і пресвітерів, і все священство. І, вгостивши їх немало, він дарами великими вшанував усіх, од великих і аж до малих, так що ні одного не залишилось, хто б потребував [чого].
Рештки фундаменту церкви Василія Великого на Новім дворі в Копиревім кінці Києва.
Того ж року спорудив великий боголюбивий князь Рюрик церкву святого Василія [Великого] на свою честь у Києві на Новім дворі. Освятив її великим освяченням митрополит Никифор[647] і єпископ білгородський та юр'євський Андріян місяця січня в перший день.
Печать митрополита Кирила І.
Того ж року у великого князя у Всеволода [Юрійовича] родився менший син, місяця серпня у двадцять і восьмий день[648], і нарекли його у святім хрещенні ім’ям Іван — задля [дня] усікновення[649] Іоанна Хрестителя, — і була радість велика в городі Володимирі, що він родився.
У