Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.

Того ж року прийшли псковичі і взяли до себе Всеволода [Мстиславича] княжити, а від новгородців одділилися.

Того ж року він преставився, сидівши [у] Пскові, місяця лютого в десятий[52] [день], у четвер масляної неділі. Там же він і покладений був у церкві святої Трійці, що її сам був спорудив у Пскові.

У РІК 1139

У РІК 6647 [1139].Преставилася Володимирівна Єфимія місяця квітня в четвертий день, у понеділок великодньої неділі[53].

У сей же рік вигнали новгородці Святослава Ольговича[54]і прийняли його смольняни, а Ростислава Юрійовича новгородці посадили в себе.

У сей же рік привів Всеволод Ольгович половців до [города] Прилука, і взяв він інші городи, і захопив Посулля.

Ярополк тоді скликав братів своїх, і з синівцями своїми зібрався, і з суздальцями та ростовцями, І з полочанами та смольнянами,і [з] киянами та переяславцями, і Васильковичі[55][Іван та Ростислав прийшли],і Володаревич [Володимирко] прислав [на] поміч галичан,і король [угорський Бела Сліпий] угрів прислав у поміч, [і] берендичів [прийшло] тридцять тисяч, і туровці. І зібрав він воїв многих, і пішов до Чернігова.

Печать посадника новгородського Петрила Микулича. Печать Всеволода-Гаврила Мстиславича. Печать Володимира-Івана (?) Всеволодовича.

Всеволод же почув, що багато воїв у Ярополка, [і] убоявся, а люди, чернігівці, заволали до Всеволода: «Ти надієшся утекти в Половці, а волость свою погубиш? То до чого ти назад вернешся? Лучче облиш оту свою зарозумілість і проси собі миру. Ми бо знаємо милосердя Ярополкове, що він не радується кровопролиттю, і задля бога він захоче миру. Він же береже землю Руськую!»

Всеволод тоді, це почувши, схаменувся і почав слати [послів] із благанням до Ярополка, просячи миру в Ярополка. І от Ярополк, благий сей і милостивий норовом, страх божий маючи в серці, — так само, як і отець його мав страх божий[56], — і про все розваживши, не схотів учинити кровопролиття і вчинив із ним мир. Стояли вони коло [города] Моровійська, і, владившись, цілували чесного хреста, і розійшлися кожен до себе.

Того ж року преставився князь Ярополк[57], місяця лютого у вісімнадцятий день, і покладений був у Янчинім монастирі [в гробниці] коло [церкви] святого Андрія [Первозваного].

І ввійшов брат його Вячеслав у Київ того ж місяця у двадцять і другий[58] [день], у середу м’ясниць.

І довідався Всеволод, що Ярополк помер, а Вячеслав сидить у Києві, і, зібравши трохи дружини, з братом своїм Святославом і з Володимиром Давидовичем прийшли вони до Вишгорода, і стали тут, увійшовши в город.

Мир Ярополка Володимировича зі Всеволодом Ольговичем. Мал. XIII (XV) ст. У РІК 1140

У РІК 6648 [1140]. Рушив Всеволод Ольгович із Вишгорода до Києва, виладнавши полки. І, прийшовши, став він коло города в Копиревім кінці, і почав підпалювати двори, які є перед городом у Копиревому кінці, місяця березня в четвертий день.

Та Вячеслав насупроти не вийшов, не хотячи крові проливати, а повів себе як менший і вислав до нього митрополита [Михаїла], кажучи йому так: «Іди назад до Вишгорода, а я сьогодні піду в свою волость. А се тобі Київ».

І вчинив так Всеволод: пішов до Вишгорода назад. [І] в той день Вячеслав пішов у свою волость, у Туров.

Всеволод же увійшов у Київ [місяця] березня в п’ятий день з честю і славою великою. І прийшов до нього [брат] Ігор [Ольгович], бо він іздавна обіцяв був Ігореві дати од себе Чернігів. Та не дав він йому, а дав його, [Чернігів], Давидовичу Володимиру. І пересварив він братів, а тоді одпустив їх.

У той же час вийшли із Цесарограда двоє княжичів — [Василько та Іван Рогволодовичі]. Вони були заслані Мстиславом, великим князем київським, тому що не сповняли його волі і не слухали його, коли він кликав їх у Руську землю на поміч, а ще [й] говорили Бонякові шолудивому: «На здоров’я!» І за це розгнівався на них Мстислав і хотів на них іти, але ж не можна було піти, тому що тоді ж налягли були половці на Русь. І тому він стояв, б’ючись із ними і перемагаючи [їх].

Сей бо Мстислав Великий і пішов по путі отця свого Володимира Мономаха Великого. Володимир сам особисто постояв на Дону, багато поту втерши за землю Руськую, а Мстислав, мужів своїх пославши, загнав половців за Дон, і за Волгу, за [ріку] Яїк. І так ізбавив бог Руську землю од поганих.

А коли вивільнився Мстислав од війни, то згадав він про раніше, послав [мужів своїх] по кривицьких