Земля у рівновазі - Альберт Гор

бухгалтерами, аудиторами, статистиками, економістами всіх рівнів, плановиками та забудовниками міст, банкірами інвестиційних банків і т.д.) і заохочувати їх змінити їхні підходи та критерії. Це завдання може здатися не набагато легшим, ніж зменшення кількості викидів С02 з димових труб, але саме ідеї та способи мислення, які втілені в цих помилкових економічних формулах, передусім призвели до цих викидів в атмосферу, і тому вкрай важливо спробувати змінити їх.

Ми повинні також змінити сучасну систему облікових ставок, за якою ми систематично недооцінюємо майбутні наслідки наших рішень. Зростання нашої технологічної потужності радикально поси­лило нашу здатність змінювати навколишній світ у спосіб, що при­водить до далекосяжних наслідків. Однак ми й досі підраховуємо результат наших дій так само, як і на початку промислової рево­люції: ми досі припускаємо, що те, що ми робимо сьогодні, матиме незначний вплив на майбутнє. Якщо це колись й було вірним, то нині таке припущення є абсолютно хибним, і економічні формули, які його втілюють, необхідно змінити. Але знову ж таки, реальна робота щодо їх зміни вимагає стратегічного плану і систематизо­ваної програми.

Щоб здійснити перехід до нової економіки сталого суспільства, ми повинні почати обраховувати наслідки наших рішень для май­бутніх поколінь, на які вони впливатимуть. Можемо повчитися цьо­му у ірокезів, які вимагали, щоб ради старійшин формально роз­глядали вплив їхніх рішень на майбутнє аж до сьомого покоління, приблизно на 150 років уперед. Звичайно, прогнозувати майбутнє іноді буває справді складно, але навіть там, де це не було складно, ми вперто відмовлялися розглянути такі прогнози. Це має змінитися не тільки в теорії, але й на практиці, а принципи сталої організації економіки втілюватися у конкретних рішеннях на кожному рівні підприємницької діяльності.

Можливо здійснити цілу низку конкретних заходів, щоб приско­рити запровадження економічних правил, які підвищують сталість суспільства та його розвитку. Перші й найбільш очевидні зміни стосуються відмови від тих витрат, — як на національному, так і на міжнародному рівні, — що заохочують екологічно небезпечну господарську діяльність, надаючи їй дотації. Наприклад, Світовий банк повинен припинити виділення коштів для надання субсидій будівництву доріг через вологі ліси Амазонки, доки не буде надій­них гарантій, що ці дороги перестануть використовувати так, як досі: для кращого доступу вглиб лісів бензопил та смолоскипів.

Такі недоцільні урядові субсидії — помилки, які найлегше вип­равити, і оскільки наше усвідомлення екологічних наслідків зрос­тає, то, зрештою, це буде зроблено. Але негайно зараз цю хибну політику змінити надзвичайно важко як на міжнародному, так і на національному рівнях. У розвинених країнах, особливо в ЄЕС, Австралії, Канаді та Сполучених Штатах, рівновага попиту і пропозиції спотворюється сільськогосподарськими субсидіями, які заохочують надмірну оранку малорентабельних земельних ділянок, доки вони стануть непридатними для сталого використання внаслі­док ґрунтової ерозії.

Так само було б неможливим вирубування багатьох масивів древнього лісу без значних дотацій, що надходять від платників податків і використовуються для прокладання доріг з метою лісо­заготівлі вглиб територій, де ростуть старі ліси. І у Флориді вини­щення трав'яних боліт активно підтримується платниками податків і споживачами через штучну цінову підтримку цукрової тростини, яку інакше ніколи не вирощували б у тих місцях. Свого часу я теж підтримував цукрову політику і завжди голосував за неї, не вра­ховуючи у повній мірі всіх наслідків мого голосування.

Можливо, стислий огляд моїх мотивів голосування з цього пи­тання буде повчальним, бо, оглядаючись назад, я пригадую багато своїх же звичних думок і дій, що нині дещо запізніло намагаюся допомогти змінити іншим. Дехто з моїх колег витратив роки, щоб переконати мене припинити підтримку цукрових субсидій, але оскільки були інші міркування, що здавалися більш важливими, я ніколи всерйоз не прислухався до їхніх слів. Як представник південного «фермерського блоку» в Конгресі, я дотримувався загаль­ного правила, що голосуватиму за традиційні програми інших фермерських штатів в обмін на їх голоси за програми, важливі для мого штату. Сам по собі принцип взаємності є, звичайно, непога­ним; зокрема, він допомагає утримувати нашу державу як єдине ціле. Але коли він перетворюється на принцип, домінуючий над усі­ма іншими, то це може призвести до свідомої сліпоти, яка робить неможливим об'єктивний розгляд питань. Для мене об'єктивний роз­гляд цього конкретного питання був подвійно важким, бо на мене також чинили тиск власники та працівники компанії з мого штату, які займаються виробництвом замінника цукру — кукурудзяного сиропу, ціна на який прирівнюється до ціни цукру. Теоретично, якщо ціна цукру впаде внаслідок скасування субсидії, то це може приз­вести до скорочення кількості робочих місць не тільки на плантаці­ях, які прискорюють винищення боліт у Флориді, але і на заводі у Теннессі, де виготовляється кукурудзяний сироп. Так встановлю­ються схеми політичних розрахунків, які дуже важко змінити. (Але зміни можливі: я, наприклад, вирішив під час написання цієї книги, що більше не голосуватиму за цукрові субсидії; виходячи за межі цього конкретного випадку я хочу спонукати прихильників субси­дій до того, щоб вони довели, що екологічні проблеми не виникати­муть в результаті нашого викривлення дії ринкових сил.) Звичайно, буде набагато важче змінити руйнівні моделі діяльності, які мають значно глибше коріння в нашому суспільстві, наприклад, постійне та марнотратне спалювання викопного палива.

Оскільки наше усвідомлення масштабів екологічної кризи в цілому зростає, то стає дедалі важливішим забезпечити, щоб інфор­мація про екологічні наслідки наших рішень була максимально доступною. Найбільш ефективний шлях сприяти екологічно друж­ній дії ринкових сил — це надати занепокоєним співгромадянам більші можливості враховувати екологічні наслідки, коли вони купують товари або приймають інші економічні рішення. Але для цього споживачі повинні довіряти інформації, яку вони отримують, але на жаль, деякі компанії намагаються ввести споживачів в оману щодо екологічних наслідків використання їх товарів. У відповідь екологи, зокрема Деніс Хайєс, один із засновників Дня Землі, на­магаються розробити та запровадити загальновизнаний «зелений ярлик», щоб вирізняти товари, які відповідають ґрунтовним екологічним стандартам, включаючи придатність для вторинної пере­робки. Уряд може також допомогти, гарантуючи, що інформація про такі речі, як пробіг автомобіля або енергоефективність побуто­вих приладів, є настільки точною, наскільки це можливо. Крім того, я вважаю, що уряд повинен установити законодавчі стандарти «зелених ярликів». Намагання запровадити їх у приватному сек­торі можна всіляко вітати, але без законодавчого регулювання це буде важко здійснити.

Повна інформація про те, хто несе відповідальність за шкоду довкіллю, також украй необхідна для того, щоб ринкові сили пра­цювали для довкілля, а не проти нього. Наприклад, деякі великі корпорації, які використовували для вилову риби дрифтерні сіті, припинили цю практику, оскільки це шкодило їхній репутації. Це гарний початок. Але під час нещодавніх слухань щодо піратських флотилій, які здійснюють вилов риби дрифтерними сітями, мені довелося почути свідчення про