Земля у рівновазі - Альберт Гор

Але ще не все втрачено: те, що здається черговим прикладом не­достатньої спроможності Америки змагатися з іншими країнами, може насправді стати ідеальною нагодою для Сполучених Штатів проаналізувати постійні й глибокі структурні проблеми в її підході до економічної конкуренції. Нагальна потреба в екологічно дружніх технологіях ставить перед нами вирішальне питання: як найкраще трансформувати наші досягнення в галузі наукових досліджень в прикладні дослідження й розробку технологій і, зрештою, в комер­ційні прибуткові товари та виробничі процеси?

Ця проблема останніми роками викликала палкі дебати щодо відповідної ролі уряду в координації національного підходу до технологічного розвитку, який іноді ще називають промисловою політикою. Опоненти скоординованого підходу — зокрема, адмі­ністрація Буша — вважають, що координація з боку уряду заважа­ла б ринковим відносинам і призводила б до неефективних рішень щодо спрямування зусиль, коштів і ресурсів. Проте цікаво відзна­чити, що в іншій області, де йдеться про наші національні інтереси, ці самі опоненти промислової політики є найзапеклішими прихиль­никами найактивнішої ролі держави — а саме у питаннях, що сто­суються Стратегічної оборонної ініціативи й інших високовитратних програм розвитку нових військових технологій.

Сполучені Штати майже завжди мали промислову політику у військовій галузі; по суті, першим контрактом, який поклав поча­ток тому, що сьогодні називається серійним виробництвом, було замовлення Елі Уїтні з боку уряду на виготовлення рушниць із замінними частинами. У кожній з воєн, в яких брали участь США, особливо у цьому столітті, наш уряд активно застосовував політи­ку стимулювання промислової активності в галузях, безпосередньо причетних до потреб воєнних дій. Але зусилля уряду з координації приватного сектора також застосовувалися для стимуляції деяких невоєнних зусиль, так чи інакше пов'язаних із національною без­пекою. Серед них можна назвати гучну програму висадки людини на Місяць, що діяла протягом десятиліття, і, зрештою, програма «Аполлон» викликала важливі відкриття в багатьох галузях про­мисловості у США, так само як і аналогічні зусилля під час двох світових війн. Насправді вся сучасна комп'ютерна індустрія наро­дилася як результат зусиль, спрямованих на висадку людини на Місяць.

Одна з проблем тривалих дебатів щодо індустріальної політики — це те, що, на відміну від минулого, ця політика зараз не має чітко­го спрямування. Замість цього ми чуємо розлогі заяви про потребу удосконалювати конкурентоспроможність або підвищувати про­дуктивність праці. Ці дебати не мають ніяких плідних наслідків, суперечки точаться навколо засобів, а не цілей, тож і недивно, що багато американців доходять висновку, що, загалом, краще обме­жити роль уряду у спрямуванні або навіть можливому спотворенні діяльності приватних фірм. Але як тільки постане гідна мета для загальнонаціональних зусиль, що вимагатиме скоординованих дій національного масштабу, зміст дебатів різко зміниться; вони пере­творяться на дискусію як про цілі, так і про засоби, і тоді переможе природний потяг кожного американця до «ми можемо це зробити», і ми перейдемо до конкретної роботи по досягненню проголошеної мети.

Основна мета СЕІ — дати нам можливість досягти значних успі­хів у поліпшенні стану глобального довкілля; на мою думку, це зав­дання зрештою стане таким нагальним, що Америці знадобляться самовіддані зусилля, на зразок тих, що зробили програму «Аполлон» такою плідною і надихаючою. Нова програма могла б відновити нашу здатність переважати всіх у галузі прикладних досліджень так само, як і в науці, прискорити зростання продуктивності праці, викликати інновації, технологічні прориви і результати в інших областях досліджень, а також відновити роль Сполучених Штатів як світового лідера у сфері прикладних технологій.

III. НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Третя стратегічна мета Глобального Плану Маршалла — це доко­рінна зміна економічних правил, за якими наша цивілізація — при­наймні, переважна й дедалі зростаюча її більшість, яка сповідує принципи ринкової економіки, — визначає свій шлях. Традиційні технології важко викоренити, навіть якщо їхні шкідливі наслідки стають болюче очевидними, те саме стосується і загальноприйнятих методів обчислення витрат і вигод: як тільки їх починають сприймати як Священне Письмо, їх просто неможливо змінити без докладання величезних цілеспрямованих зусиль.

Приголомшлива перемога ринкової економіки над комунізмом у глобальний війні ідей принесла із собою новий обов'язок — змінити ті аспекти нашої економічної філософії, які є хибними тому, що узаконюють і навіть заохочують руйнування довкілля. Наприклад, як ми бачили в розділі 10, сучасний метод обчислення валового націо­нального продукту (ВНП) цілком виключає будь-які методи виміру виснаження природних ресурсів. Просто припускається, що все в природі є безкоштовним і невичерпним. Країна, що розвивається, вирубуючи свої вологі ліси, може зараховувати кошти, отримані від продажу деревини, до своїх доходів, але ніхто не вимагає роби­ти фінансову оцінку супутнього виснаження природних ресурсів або якимось способом відобразити при обчисленні ВНП той факт, що в наступному році вона не зможе продавати вологий ліс, оскільки його вже не буде.

Але лише визнати цю проблему не достатньо; світове співтова­риство на чолі зі Сполученими Штатами повинне змінити цю поши­рену методику та інші, подібні до неї, що дають хибні орієнтири тим, хто приймає рішення, і перешкоджають усвідомленню еко­номічної цінності захисту глобального довкілля. Немає ніяких ви­правдань для затягування рішення про зміну самого визначення валового національного продукту.

Як член Об'єднаного економічного комітету, я намагався під час низки слухань систематизувати всі ті елементи сучасної версії еко­номічної теорії, які потребують змін з тим, щоб ліквідувати серйозні диспропорції, що мають місце при визначенні економічного значен­ня довкілля за допомогою механізмів вільного ринку. Кожну хибну економічну формулу нам треба замінити відповідним методом оці­нювання екологічних наслідків ринкових рішень.

Хоча це завдання може здаватися теоретичним, я певен, що воно знаходиться в ряду найбільш важливих і далекосяжних змін, які ми сподіваємося здійснити. На кожне велике рішення національного масштабу припадають мільярди дрібних рішень індивідуального рівня, які разом становлять сукупну силу, що суттєво переважає за своєю дією більшість політичних урядових рішень. А значить, справжній ключ до зміни спрямованості людської цивілізації — це вплив на критерії та цінності, які визначають зміст цих мільярдів щоденних рішень.

Уже існує новий механізм підрахунку ВНП — Система націо­нальних рахунків Організації Об'єднаних Націй — але досі ніхто не запропонував замінників іншим хибним економічним формулам. Візьмемо, наприклад, методику, за якою ми сьогодні вимірюємо продуктивність праці. Оскільки ми не враховуємо більшість еколо­гічних витрат і вигод при оцінці продуктивного потенціалу можли­вих змін у здійснюваній політиці, то отримуємо суттєво спотворену його оцінку. Щоб виправити цю екологічну сліпоту, ми повинні працювати з відповідними професійними спільнотами (зокрема, керівниками корпорацій,