Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Бовдур! – почула я за спиною голос Кхибри.

Тролиця наздогнала мене й обійняла. А я вже беззвучно плакала. Не від ставлення Альгіна, ні, а від несправедливості. Бачите, Ютара – цяця-ляля, а я таке собі щось.

На парі зіллєваріння в магістра Сурри я сиділа мовчки, з червоними від сліз очима. Крім нашої групи з нами були детективи й стихійники.

– Адептка, що у вас з обличчям?

– «Горошинку» вчора пили, – пробурчала я.

– Я не про це. Крім вас ще двоє з такими ж відмітинами. Я про інше. Якщо ви прийшли сюди за знаннями, то ми щедро з вами поділимося. А особисте життя влаштовуйте за стінами академії. Для того щоб закохатися – багато розуму не треба.

Я набрала повітря, щоб відповісти, але пані Альма Сурра відмахнулася від мене як від набридливої комашки:

– Записуйте тему сьогоднішнього заняття: зігрівальні відвари та зілля, а також зілля підтримки організму.

Потім довго і дуже докладно розповідала нам про те, як важливо правильно варити зілля, яку температуру підтримувати і як, скільки й чого класти. Я, не замислюючись, записувала лекцію, яка здалася мені довгою, як ночі в яснозорі. Після цієї лекції була ще одна з виготовлення артефактів, на якій я зрозуміла, що це мені точно не опанувати. Я анічогісінько не розумію в складних розрахунках.

– Можна запитання, – зважилася я.

– Слухаю вас адептка...

– Рута Морошкіна, – підказала я.

– Так, прошу вас, адептка Морошкіна.

– Скажіть, а навіщо майбутнім магам-кулінарам уміти робити артефакти? Чи не простіше купити в гномів або ельфів?

– Купити – завжди простіше. Тільки... – пані Клариса Берг замовкла і кинула короткий погляд на мене.

Вона не встигла відповісти – пролунав «бомм– бомм!». Але я вирішила підійти й дізнатися, що вона не договорила.

– Я не почула вашої відповіді через дзвін, – схитрувала я.

Пані Берг усміхнулася і торкнулася пальцем моєї шиї.

– Ось ця частина медальйона відгукується на магію вашого роду, правда?

Я отетеріла. Слова застрягли в горлі.

Магістр Берг таємниче посміхнулася.

– Я не така стара, щоб у мене вчилися ваша бабуся чи дідусь, адептка Морошкіна. Але те, що медальйону до біса років, я бачу неозброєним оком. Всього найкращого!

– Зачекайте, ви сказали, що він відгукується на мою магію?

– На магію вашого роду, – поправила мене пані Сурра. – Це академія магії, і звичайних юнаків і дівчат тут немає. Для них повно інших закладів, де вчать ремесла. Різницю відчуваєте?

Я лише кивнула. А вголос вимовила:

– Математика – це не моє.

– По-перше, артефакторика. А по-друге, присягаюся – ви полюбите мій предмет, – усміхнулася викладачка. – Бувайте!

Пані Клариса пішла, залишивши мене з роззявленим ротом. У дверях на мене терпляче чекала Кхибра.

– Я до ректора, – важко зітхнула вона. – Ти зі мною?

– Звичайно, – я гаряче підтримала подругу.

Ми піднялися на хмарних ліфтах на дванадцятий поверх. Ректор тільки втомлено зітхнув, коли тролиця закінчила свою розповідь.

– Мені дуже шкода, адептка Юрз, що з вами трапилася така біда. Обіцяю найближчим часом подати прохання королю. Сподіваюся, це все? Більше жодних сюрпризів хоча б на сьогодні від вашої компанії не буде?

Я знизала плечима. Ректор махнув рукою, мовляв, вільні. Ми пішли.

У гуртожитку я поклала в мішок свій казан і запропонувала тролиці з’їздити до тітки. Вона з радістю погодилася. Щоб не розполохувати перехожих, ми вирішили взяти нашу конячку, яка залишалася то тут, то в тітки Палажки.

Ми увійшли до таверни з заднього двору. Навіщо лякати відвідувачів і постояльців? Тітка тільки сплеснула руками від нашого вигляду. А коли ми їй розповіли в чому справа, вона довго сміялася. Але моя пропозиція спробувати підібрати компоненти «Горошинки» залишилася без уваги.

– Руто, я не використовую тут магію. Зовсім. У «небіжчиську» будеш експериментувати.

Тоді я переказала почуте від магістра Берг.

– Руто, давай ми з тобою про це поговоримо наступного разу.

– Ти мені нічого не хочеш розповісти?

Тітка Пелагея здивувалася:

– Наприклад?

– Абсолютно безглузда звичка відповідати запитанням на запитання. Скажи, що приховує медальйон?

– А, це...

Мені здалося чи тітка зраділа запитанню. Значить, вона так сполошилася не через медальйон?

– Хіба тобі Скріраніель не розповів? Ви наче бачилися…

Я розлютилася!

– Як ви мене дістали! – перебила її я. – Він – не моя сім’я!

– Руто, не можу тобі розповісти, – спокійно відповіла тітка. – Це не моя таємниця, чесно. Я пов’язана словами клятви. Нехай Найзінтра від мене відвернеться, якщо я брешу!