Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– За вашим смаком! По-максимуму.

– Скільки мішків брати? – покусуючи кінчик магопера, запитав Вальдек.

– Близнюки, по максимуму – це означає кількість, а не вага! Поки що вистачить і по фунту кожної. Усі вільні! Чекаю вас завтра.

Нестерпно хотілося їсти. Але я як подумала, що над нами почне реготати вся академія, знітилася. Кхибра, мабуть, подумала те ж саме. Білочка смикнула мене за рукав:

– Ви що, обідати не йдете?

– У такому вигляді? – кивнула я на руки.

– Можемо вам сюди принести, – запропонував Рудик.

– Не можна. З їдальні нічого виносити не можна. На виході привид стоїть і стежить за цим.

– Я вчора нічого і нікого не помітила.

– Учора його й не було. Це сьогодні пан Вікк його приставив. Бо недорахувалися десятка тарілок і кількох десятків ложок.

– Отже, будемо голодувати, – сумно сказала тролиця.

– Начхати, Кхибро, ходімо в їдальню! Альгін із хлопцями навряд чи ховатимуться по кутках!

Подруга погодилася. І ми всією групою вирушили на обід. Над нами не реготав тільки ледачий.

– Дивіться, зірка «небіжчиська» йде! Дорогу знаменитості!

– Дай мені автограф!

– Навіщо? Замість цього, намалюй кружечок і зафарбуй фіолетовим! Буде тобі мій автограф.

– Слухай, а може їх треба у балаган продати? Прикинь, будуть фокуси показувати – випили й плямитися почали!

Мене це остаточно дістало.

– Я бачу, ви всі такі порядні! Скільки вас зранку у цілителів поріг оббивали, га? Черга до них стояла аж до першого поверху! І перегарище таке, що мухи в польоті здохли! Так, ми в горошок, але в нас немає похмілля! Голова ясна і світла! А ви – заздріть мовчки!

Щоки палали від гніву, але я висловила все, що думала. Кхибра з усміхом додала:

– Розсіл вам стане у пригоді та бульйон на радість! Нічого іншого ви все одно сьогодні з’їсти не зможете!

Більша частина адептів невдоволено забурчала. Краєм ока я помітила, що в їдальню увійшов Альгін з друзями. Я привітно помахала їм рукою.

– Альг, ми зайняли чергу!

Вони підійшли до нас.

– Слухай, Руто, а скільки ця зараза триматиметься? – запитав Гріс.

– Не знаю, але, не рахуючи цього маскараду, вечір учора вдався.

До нас підійшов Лікраніель, на якого неможливо було дивитися без сміху: навіть кінчики вух у фіолетовий горошок. Ось кому не пощастило найбільше! І, звичайно ж, ми розреготалися.

– Досить іржати, – образився ельф. – Я більше не буду пити. Ніколи.

– Ліку, зате голова вранці не боліла! – заспокоїла його Кхибра. – І від перегару вікна в аудиторії не запітніли.

– Хоч якісь плюси від цього жаху! – погодився Лікраніель.

Ми з апетитом лопали пшеничну кашу з піджаркою. Пресвітлі боги, як же це смачно! За сусіднім столиком сиділа Ютара з подругою, до них приєдналася Зі. Вони лишень зневажливо на нас поглядали й демонстративно голосно сміялися. А після обіду вірана підійшла до мене і процідила:

– Забери свою гидку руду пику від Альгіна. Якщо я вас разом побачу, то...

– Що? – безстрашно запитала я. – Поб’єш мене? Скаргу ректору напишеш? Або батькам поскаржишся, як тебе нещасну образили – обділили увагою!

На обличчі вірани почав проявлятися звір.

– Ю! – взяла її під руку Зі. – В академії поза парами заборонена бойова сутність. Не треба! Знайшла з ким зв’язатися – з кухаркою!

Ютара гмикнула й вищирилася:

– Ти маєш рацію, Зіррілана. Куди мені до королеви горщиків і казанів! Слухай, як тебе там, Морошкіна, так? Ти посуд за гроші миєш, Морошкіна? А то б я тобі пару мідяків підкидала. Терпіти не можу мити посуд! А паршивий домовик не хоче працювати. То як, домовилися?

– Ти до храму Всіх Богів сходи, зроби підношення Капкі́рніс*. Може богиня зглянеться над тобою. Слухай, ти начебто не на першому витку вчишся. Чи основи побутової магії не проходили? Здається, це на першому і другому витках проходять. Чи в тебе здібностей немає?

– Хіба не видно, що ні, – підтримала мене Кхибра. – Вона їх ночами проїдає. Інакше, звідки брудний посуд візьметься?

Хлопці, що стояли за її спиною, заіржали як молоді жеребці.

Ютара ледве стримувала гнів.

– Бережіться обидві! – почервонівши від злоби, випалила вірана. – І краще не попадайтеся мені на очі!

– Навіщо ти так? – почула я за спиною голос Альгіна. – Ютара не настільки погана, просто ви її погано знаєте...

Я не повірила своїм вухам! Це ми винні?!

– Знаєш що, Альг, якщо ти вважаєш, що ми такі погані, то нема чого з нами дружити! Наздожени свою дорогеньку вірану і заспокой! Думаю, вона про це мріє! – випалила я і, стискаючи губи від образи, розвернулася і пішла.