Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Бе-бе-бе! Мене неможливо вбити.

– Зараз перевіримо! – я ще гнівалася.

– Та скільки завгодно! Тільки за кожен удар, я тебе буду боляче кусати. Не вб’єш, дурнюнька! Фамільяра неможливо вбити. Чого вас тільки в цих академіях вчать?! – піддражнив він.

– Кого?! – в один голос перепитали ми з тролицею.

– Фамільяра! – клоп хіба що тільки не лопався від гордощів, він перелетів на моє плече. – Хто нещодавно скиглив, що хоче знати всі таємниці й стати маленьким, щоб пролізти в будь-яку щілину?

Ми мовчали, а він продовжив:

– І що тепер, пикою не вийшов, а може, фігурою? Чи думали, що фамільяри – це кошенята, вовченята і лисенята з єнотиками? Дзуськи! Це в магічних крамницях такими торгують. А справжні – мають більш прекрасні обличчя. Я б сказав, що вони – дивовижно гарні!

Мама завжди казала, що язик у мене занадто довгий. І одного разу я за нього отримаю на горіхи! Отже, ось тобі, білочко, і горішки в цукрі! Клоп-щитник, він же – черепашка у подобі фамільяра. Акрідена, за що?! За що ти так поглумилася наді мною?! Я глянула на Кхибру – та зігнулася від реготу. Я теж не втрималася – аж надто заразливий у неї сміх. А коли віддихалися, запитала:

– А як звати тебе, фамільяр?

– Придумай. Тільки це має бути щось елегантне, як я.

Ми з подругою переглянулися і разом закотили очі.

– Може, Шарман? – запропонувала тролиця. – Раз йому подобається це слово...

– Тоді вже – Шафран! – пирхнула я.

– Мені подобається, – перелетів з одного плеча на інше клоп. – Шафран! Як же це елегантно – Шафран! Шафранчик, Шафранюшечка, Шафранюлечка! – клоп радісно закружляв над нашими головами.

Але чомусь мені здається, що богиня вирішила наді мною познущатися, раз прислала цю смердючку в ролі фамільяра. Щастить як небіжчику! Не життя, а повний шарман, тобто, Шафран!

Капкірніс – богиня домашнього вогнища.